Что почитать: свежие записи из разных блогов

Снова весна и грёзы

В небе звенят, как струны,

Я задаю вопросы,

Ты – посылаешь руны.

Ты говоришь мне верить,

Вместе с Тобой смеяться,

Я открываю двери,

Хватит судьбы бояться.

Я посвящаю песни,

Кто-то строку подхватит,

Вместе нам интересней,

Наше знакомство – кстати!

Здравствуй, Весенний, Рыжий,

Слышу твои напевы,

Снова тебя я вижу.

Что мне принёс? FEHY (Фэу)

По вчорашноьму походу в ліс.

У вечорі, десь о п'ятій годині, зробила собі чайочок, зайшла до магазину імені якоїсь букашки, та направилась до лісу. Погода стояла... добрий хозяїн собаку на вулицю не випустить! Але, не дивлячись на це, свою помилку я зрозуміла лише тоді, коли опинилась у самому лісі. Дідько його трясця! А якщо знову сосни почнуть падати? Добре, хоча б вітру не було, але був мерзенний дощ, який пиріщив, і пиріщив, і... періщив. Рясний, затяжний. Подекуди у лісі з'являлись глибоченькі калюжі, які доволилось минати... якось так. А краєвиди! Краєвили які! Соснові ліси, з парослями папароті межують з рощицею берізок. А там - ціле скупчення справжніх ялинок. Спочатку я активно крутила шиєю, намагаючись насолодитись краєвидами, але згодом, мене наздогнало те старе, невимовне, болісне відчуття, яке нагадувало про себе лише у шкільні роки - коліки в боку. До того ж, у капюшоні, який захищав мене від дощу ставало спекотно, довелось підставити голову краплям та мокнути не від спеки та поту, а від холодного, червневого ливиняки. Зупинилась на хвилинку, лише щоб перевести подих і дістала телефон, щоб зробити декілька знімків. Галявина з люпіном залишилась далеко позаду, попереду майоріла друга колода із червоною цяткою, яку я приймала за свою позначку для орієнтації у лісі, непогано для якого разу? Та ось дощ влупив сильніше, добре здобрюючи землю та зелень літньою задихливою вологою. В мене навіть промайнула думка, як погано, що поряд немає пунктів спостереження, а точніше, я про ті пункти не знаю. Вони мабуть напевно є, але де? Заглиблюватись у непролазні хащі не хотілось, краще буду мокра та нездолана. =) Тоді мені вперше закортіло повернутись хоча б у місто. Мій одяг став бридко-вологим, обліпив руки-ноги, лише трохи тіло залишалось сухим. Та ні, не можу я так просто здатись! Десь там було озеро! Треба дістатись озера. Нові клаптики лісу покроєні з беріз та сосен перестали приносити задоволення, ноги потроху ставали важчими, хотілось матюкатись. Що я взагалі зараз роблю у таку погоду. Над головою навіть літаки не літають! Вони робили психологічну атаку десь із восьмої ранку до п'ятнадцятої по полудні, намотуючи нерви місцевих на кулак. Бзззз, і пролетів, тільки дивишся у вікно, яке трясеться від звукової хвилі. Ні, ліс був чимось свіженьким, чимось приємним. Аби тільки не зустрілись люди. А ні дикий кабан, а ні вовк, а ні ведмідь чи олень, чи навіть галюка не такі страшні як людина в лісі. І ось, на черзі нова алея з беріз. Думаю, якщо там не буде озера... Ні, озера за довжелезною колейкою берізок не знайшлось. Натомість мене зустрів такий дрімучий казковий ліс із тридцяти-сорокаметрових сосен, що я вирішила повернутись назад. Чи там пан Велес мешкає, чи якісь розбійники... Дімучий до біса! Тим паче, що ноги перетворились на суцільний твердий мускул. Пізніше мені доведеться лікувати коліно, яке офігіло від цього "божевільного бігу".

Дорога назад завалась суцільним пеклом: дощ, пухка земля і комахи! Комахи переслідували мене увесь шлях назад, доводилось збільшувати швидкість, щоб хоч трохи відірватись від їхнього переслідування. І що найприкріше, я зайшла так далеко, що оріентири ще довго не з'являлись на моєму шляху. Так-так, а ось нарешті суха ялинка, яку я проходила коли? Щось не пам'ятаю. Та де ж там та колода?! Довелось сильніше напружувати м'язи, бо калюжі меншими не ставали, одяг сухішим, а рюкзак - легшим. Мені наветь ніде було зупинитись, хильнути трохи чаю.

Та де ж та колода? Де?! Шлях би її трафив! Здвалось я "пробігла" цілу вічність перш ніж уздовж дороги з'явилось те, бажане, омріяне. Тоді я почала пригадувати, чи то перша, чи друга? А може я першу колоду вже пройшла? І ось - вона, червона цяточка. Я вилаясь, мене мабуть почули десь зверху і у якості покарання, на довершення до усього, дорога пішла вгору. Та Щоб вас! Щоб вас!!! Я просто мріяла побачити галявину з люпінами, бо це означало одне - вихід з пекельного лісу поряд. Невдовзі на дорозі з'явилась друга колода, із помаранчовою цяточкою. Я приготувалась вилаятись у друге, але побачила перщі квіти люпіна і допетрала, що я вже поруч. Ура, можна трохи зупинитись, зуспокоїти сердцебиття, зробити декілька фото квітів і знову рушити у дорогу. І тільки зупинилась, щоб зробити кілька фото, як мене з ніг до голови обліпили комахи. Вони сідали на руки-ноги, телефон, на одяг. Тільки-но ти відмахнувся від одних, сідають інші. Це здавалось якимось божевіллям, поганим кіно, у якому ти головний актор. Але кінцівка фільму залежить тільки від самого тебе.

Та нахіба мені той люпін?!

Я дала дьору майже до траси. До тями мене привела автівка, що пролетіла у далині, промеготівши червоним кольором фар. Та ти шо, ти шо! Ну тебе!

Я знову занурилась у ліс, на цей раз стежка йшла вздовж траси, та пірнала глибоко на приватні терени. Там трава доходила майже до стегон, а потім винирювала у доріжку посічену корінням дубів, в'язів та кленів. Іноді на шляху траплялись сосни. На такій доріжці зломати ногу - раз плюнути. Довелось бути обережною, швидкою, але щось мене штовхнуло на те, щоб зробити на ходу декілька знімків. Так собі вийшло.

Ще хвилин через 10-15 я вийшла на стежку до містечка. Біля лісу як завжди сиділи місцеві пияки. До четвірки, яка мене проводжала до лісу, додався ще один яскравий "хлопак". Не вдаючись у подробиці їх моціону, я минула п'яничок та рушила до міста, яке зустріло мене знайомими сигналами швидкої допомоги. Ну ось і повернулась! Ось, усе як і замовляли. Задоволена?

Та якось так. Скоріше зморена до невпізнанності. Тіло болить, коліно болить. Прийшла додому, зняла рюкзак, одяг, тільки-но включила комп'ютер, як приходить М. і просить піти з нею на пляж. Ні, я трохи відпочила перед новою малою подоржжю. Тим паче що потім ми побачили велику повну райдугу і словами не виказати який захід сонця!

Дивлюсь на мапу Запорізької області. Дивуюсь. Зовсім недалеко від міста йдуть важкі бої, Василівка під окупацією.

Родичі у місті кажуть, да у нас тут все норм! Потім їдуть на дачу десь біля Біленького, це ближче до Енергодару, навіть ночують у маленькому вагончику, а він аж підстрибує від гарматних обстрілів. Повна *цензура*. Потім знову приїздять у місто і все норм.

Взагалі, з моєї точки зору це виглядає так:

- У нас все нормально!

- Що?! Там ТЦ Аврору ракета знищила!

- Та я спала, нічого не чула.

- Визерни у вікно! Там у людей шибки повибивало!

Це тру ситуація. Закрив вікно, нічого не чутно, і проблема зникла. Закрив вікно і вибухів не чути. Я додаю: "Закрив вікно, і не чути, як людей на вулиці розстрілюють". Так, проблем взагалі немає, якщо закрити очі, вуха, глаза. Якщо відключити мозок, так взагалі все супер!

Люди так навчились абстрагіюватись, що це навіть починає лякати, бо будь-які жахи проходять повз них, а вони не помічають.

Доречі, автор цього щоденника, долучився до того, що 483 людини тепер знають про пресс-конференцію, а скільки було скоординовано на пряму трансляцію, я навіть не знаю.

Дурацкие песенки для кота!

…

Если котэ сделать КТ, будет КТ котэ!

…

Мы спросили у котэ –

Что он знает про КТ,

Он ответил: «Ничего

Я не знаю про него!»

...

Мы спросили у кота:

«Где хранится наркота?!»

Он ответил: «Мяу-мяф!»

Гордо голову задрав!

...

У кота, у кота есть в заначке наркота!

…

У кота, у кота есть кошачья красота!

...

Мы спросили у кота:

«Что вокруг за х#ета?!»

Он ответил: «Мяу-мяф!»

И по своему был прав!

...

Мы спросили у кота:

«Что вокруг за х#ета?!»

Он ответил: «Я же кот,

Меня это не е#ёт!»

Я прям мечтаю их всех вместе в каком-нибудь горном курорте лавиной завалить, ы!

Карочч, какая-нибудь корейская горная глушь, понятия не имею да и неважно вовсе!
Ожог там прячется от людей, потому что когда все время холодно, никого не смущает, что ты закутан по самые брови, и вот он периодически вваливается в здешний отельный бар, вот и в этот вечер припёрся выпить.
А тут эта гламурная столичная штучка, приехавшая на модные съёмки в глушь, на природу, но почему-то раньше всей команды и потерявшая своего менеджера, беспомощная и несчастная, рыдает и истерит (пол царства за эту сцену в исполнении Дохвана! не истерики Ынсопа, просто деревенского мальчика, а качественные вопли и заламывания рук от столичной штучки! ы!) в трубку, пока Ожог рядом морщится в стакан и чешет ухо.
А третий или сутенёр, или нет, пусть киллер, судя по мрачной роже... ну, не такая уж она и мрачная... печальная! во, дадим ему ДРРРАМУ!

И в общем, их заваливает снегом, камнями, ураганом, БДЫЩ!!!
Ну, можно еще пару-тройку народа вместе с ними, чтобы все-таки сдерживали свои инстинкты...все, кроме гейской примадонны, ы! ))))
Вон те каблы и блестящие брюлики!

Так-то понятно, что все шмотье ездит отдельно от модели, а модель, будучи нормальным пацаном, может и в драных джинсах ит кедах рассекать, НО! но господи боже, Дохван на КАБЛУЧИЩАХ И ПЛАТФОРМАХ! Плевать на гейский и модный посыл, сам факт как он это увидел, осознал, напялил, сделал первые шаги, а потом крутился перед фотографом...ааа!!! Где, твари, МЕЙКИНГ!!!

И в общем у этой оранжевой гейской (СПАСИБО!) штучки, ясен пень, обязательно с собой полный чемодан уходовой косметики (и перьевое розовое БОА!!!) для комфорта шелковой бледной кожи, и пьяный Ожог на третий день со скуки позволит сделать с собой полный спа-салон... КРУПНЫМ ПЛАНОМ!
А со злобным киллером, бесконечно смолящим сигарами (перстни как кастеты!), с которым они все три дня нажирались в баре после безрезультатной пробежки вкруг заваленного по крышу отеля, и который тоже припрется в онсен отмокать, будут лениво обсуждать марки огнестрела и почему заточка лучше...
Бедный нежный гей! Он им трогательным и срывающимся от нервов голосочком будет пытаться рассказать про преимущества увлажняющих масочек и... чего-то там прочего (я как бы тут скорее Ожог ага, чем вон то оранжеве, уу...), а они про заточки! Никаких нервов свами не хватит! Налейте и мне, мальчики! Ух!
Споят же гейчика, и пойдет он по рукам...тьфу!
В смысле, по трынде пойдет вся его диета, БЖУ и прочий подсчет калорий!)))) Ожог его потом еще копченой колбасой кормить будет. разведут огонь в камине, ну а чо, и! Жир, дым, канцерогены, катастрофа!
Ешь давай, малохольный! И запивай!
После пережитого стресса и приключений с антисоциальными элементами наш прекрасный котик обязательно поистерит (Оскара артисту!!!) пару дней в кабинете психотерапевта, а тот посоветует все письменно записать и ритуально сжечь, а он (как же назвать прекрасного гейчика...) в итоге откроет в себе писательский дар и накатает сценарий криминально-психологического боевика и, выклянчив деньги на у очередного богатого минхоши (спасибо-2!), внезапно заделается режиссёром! Опционально можно вызвонить Ожога и позвать его на главную роль потому что почему бы и нет, живо, свежо, авторское видение, я так хочу, ааа, приезжай!

Ой, я не хочу про логически-психологический обоснуй зачем, мол, долбанутому антисоциальному Ожогу гейская фифа в перьях! Вот проникнется золотой птичкой и все тут! Тут скорее не знаю куда киллера присобачить, на это моей фантазии не хватает, он и так тут чисто случайно из-за вчерашнего сравнения фоток в тг...

И фильм будет иметь успех, и наш нежный пупсик вернет все спонсорские бабки с процентами, и вырвется на свободу.
А Ожог впоследствии научит его бить морды всяким пошлым грубиянам... (м, какая сцена: оба голые, шрамы и золото кожи и боевые приемы!)

И будут они жить долго и счастливо! Аминь.

И усыновят киллера, чо))))

© тг
13.04.2022

Рассуждения в комментариях:

... м... несколько сомневаюсь, что кто-то там позволил себе ржать над каблуками. Может в тесном кругу, но публично? Это же не мы, простые русские валенки, а гламурная корейская метросексуальность!
Скорее со спортивной точки зрения его интересовали тонкости процесса...стояния, хождения и кривляния...
Но боже мой, воистину, самое интересное мы никогда не...
Но не показали! А я говорила: гопник! Что, уже не Шихён по жизни? Не могу не.
Впрочем, что мы видим — ничего. Хооотя... если анализировать предыдущих лет фоточки, то... без извращенных наклонностей парень, да.
Штаны, если присмотреться чёрная джинса, не самая узкая — там приличная гармошка сложилась на выставленной ноге... Ой, ржака, конечно! Учитывая, как меняется это иконописное лицо, когда оно ржёт, то ой)))
Да, бесценные кадры просрали как обычно... Снимая всяких скучных общепризнанных унылых одинаковых чмошников.
ну, мы как-то обсуждали, какой он типа в повседневности. или версия Шихёна на минималках... Или даже по максимуму гламурная цыпа))) А я всегда топила за гопника))) весьма интеллигентного конечно! Лол.

Истина где-то в промежутке между космосом и вечностью

Иногда у меня просыпается такое Бальзачье занудство и я начинаю читать лекции, что иной раз сама от себя в шоке.

Итак, садитесь в кресло, я расскажу историю Запорожья и всей округи. Ой, а тут на фото ещё Днепр, Харьков, Херсон и, особенно Киев, что ж, ставьте на плиту чайник, рассказ будет длинным.

Софийка, что учили? Ооо, древних богов? А каких? Садись, сейчас буду толкать речь о древнегреческих богах.

Что смотрю? Футбол. Какой? Так, садись удобно, сейчас буду рассказывать про ФИФА, УЕФА и нац. чемпионаты. Потом останавливаюсь и думаю, мать-мать-мать! Может у вас другие есть дела? А я тут семинары устраиваю...

Надо себя контролировать. Как это я оказалась фанатом твиттера с такими замашками?