Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
А я попереджала про фашизм у Італії, і те, що ультра-праві прийшли до влади, це не випадково. І те, що ультра-праві є у Швеції та Норвегії теж казала. Якщо хтось здивований, то я - ні.
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Тюююю, а шо такоє?
Ні, о 4 ранку, нажаль, я сплю.
Ото хай воно само собі щось і розповідає.))))
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Сьогодні мало бути 8 років з того часу, як Азов звільнив Маріуполь від рашиської навали у 2014 році. З того часу до 24.02.2022 року маріупольці жили у мирі та злагоді. Місто процвітало, Ставало кращим з кожним роком. У Маріуполі були одні з найвищих заробітних плат у всій країні! Мої рідні лише згадували свою бувшу хату, у яку поцілив російський Град.
Загалом, це було розвинене прикольне місто, де відбувались різні масові заходи, будувались різні хаби для коворкінгу, приїздили круті виконавці а також тутой збирались будувати аеропорт. Усі інші міста окрім Києва могли тільки заздрити.
Зараз Маріуполя немає. Фізично, це одна велика руїна, де живуть у підвалі. Одна велика рана, що не загоїться ніколи.
Раніше тут пахло морем та Азовсталлю.
Зараз тут дме солодкуватим запахом трупів 50 тисяч загиблих. Собаки їдять трупи, таскають відірвані руки-ноги.
У місті почалась епідемія холери.
Помитись можна у спеціальних палатках, а русаки замість розгрібання завалів і поховання людей займаються зміною табличок та назв вулиць з українських на росіянські.
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
пані гастон пише:
Ти прокинаєшься, вмиваєшься, думаєш про Миколаїв, робиш собі поїсти, пестиш котів, думаєш про Харків, вмикаєш компьютер, проглядаєш вакансії, думаєш про Херсон, скидаєш гроші на приколи для військових, на гуманітарку, заповнюєш резюме, думаєш про Азовсталь (плачеш).
Тобі відгризли шмат серця, але ти все ще функціонуєш, і ти ходиш по вулицях, ти дивишься на інших людей, і в них теж відгризли шмат серця, у жінок, у дітей, у чоловіків, усі ходять з кривавими ранами в грудях, працюють, гуляють, посміхаються, сумують, волонтерять, воюють. В тебе питають "як справи", ти відповідаєш "нормально" чи відповідаєш "погано" чи відповідаєш "сьогодні наче не було ще тривог" чи може "та якось так..." і може шуткуєш "ну сьогодні житиму", і гумору в цьому немає, бо ти думаєш про смерть кожен день, ти думаєш про смерть кожен раз, як лунає тривога, ти думаеєш про смерть кожен раз, як бачиш новини, ти думаєш про смерть хороших хлопців і дівчат, про смерть сусдіського брата чи смерть колишнього однокласника. Смерть стоїть за твоїм лівим плечем. Ти думаєш про життя кожен раз, як сходить сонце, ти думаєш, що хочеш ще так багато, ти думаєш, як відбудуєш себе і відбудуєш країну. ти купляєш багато квітів, бо квіти це також якесь життя, ти садиш помідори собі на підвіконня, слухаєш регіт дітей з майданчика, живеш.
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Якщо чесно, то мені по великому рахунку насрати на те, що хтось там ображається за побажання жити під сиренами на росії чи перетворити москву на Маріуполь. Бо 71 день моя країна живе у пеклі через напад громадян російської федерації. Якби хоч один із тих хто читає перебував у моєму стані, коли не спиш ночами і прокидаєшся о 4 годині ранку від панічної атаки, то мабуть також було б насрати.
росіяни жаліються та ниють, чому українці такі злі, як так можна, Ко-Ко-Ко, як можна бажати, чи не бажати... Просто, 71 день, відкривайте свої змі, та читайте скільки помирає людей, серед яких ваші друзі та рідні. Читайте про ваші зруйновані міста, лікарні, дитячі садочки, згвалтованих жінок, вбитих дітей. А потім коментуйте щось без будь яких емоцій та прокльонів, навіть до нейтральної сторони. Я своїх знайомих з рфії, що намагались лізти в душу і навипередки питали "як я там?" відразу попередила, що пишіть мені після закінчення війни. Але відчуваю, що навіть після, зараз, навряд чи зможу спокійно спілкуватись.
Добре було сказано тут:
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
А ещё скажу, что Дениска-редиска красавчик, его именем обязательно назовут улицу или площадь. А может и то, и другое.
Кротевича постоянно хочется назвать Котевич))) правда для ICTV сегодня говорил на от***есть.
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Я вот о чём подумала.
4 года я жила без телевизора, с 2016 по 2020, все новости приходили ко мне из разных сайтов и из твиттера. В июне 2020 я вернулась в Запорожье, где бабуля и дед смотрели зомбоящик, и была шокирована, насколько на данную минуту скурвилось телевидение. Особенно 1+1, Интер и ему подобное. О 5, 24 каналах я вообще молчу, смотреть политику 24/7 может только либо душевнобольной, либо тому, кому платят. Понятие "независимое официальное СМИ", исчезло, растворилось как сладкая вата в лапах енота-полоскуна.
Тогда стало ясно, что формат "независимые СМИ" давно перешёл в другую плоскость.
Кто такие независимые СМИ? Это мы с вами, кто не транслирует официальные тезисы государственных или олигархических СМИ, а исключительно то, что видит, наблюдает, интервьюирует очевидцев и высказывает свою точку зрения.
Мы все стали СМИ.
На данный момент проще найти независимого блогера, который не принадлежит ни к одной партии, нежели найти правду в телевизоре, по радио или при информировании властью о той или иной ситуации. И людей начинаешь оценивать уже по их поступкам, по их действиям. Есть ряд блогеров, которым я доверяю. Их мировоззрение совпадает с моим. Они не входят ни в одну политическую партию и на фоне этих людей, официальные СМИ, журналисты, по большей части выглядят, как любит говорить Маркус, дикухой.
Мне нравятся люди, у которых есть собственная точка зрения, которые смотрят на ситуацию под разными углами, изучают с юридической стороны, с морально-этической, да со всех точек зрения.
Поэтому давайте будем этими самыми независимыми СМИ современности: с критическим мышлением, разносторонними, изучающими ситуацию и осмысливающие её целиком и полностью.
Ricky, блог «Где-то в чужих краях»
Хочется написать много всякого, но оставлю на завтра. Напишу только, что:
Твиттер одна из самых свободных соц. сетей. В ней тоже есть фейки и информационная война, однако... В отличии от тех же Фейсбуков, ютубов и Инстаграмов, Твиттер - это свобода слова. А для тех, кто боится свободы слова - это всегда страшно, это ограничения, табу, набрасывание повязок на глаза, это восьмерка мечей, если так угодно.
Хочется сказать много, и о мариупольских родственниках, и о том, что война у нас началась намного раньше, а усугубилась даже не 24.02, а немного раньше, дня на три раньше, когда руководство запретило рассматривать тендеры по Мариуполю из-за усилившихся обстрелов. И поорать с корабля Орска. Орки на Орске. Вообще неясно, почему на меня кто-то обижается за орков...
Да много чего хочется. Надеюсь нам сделают вафли и я смогу сесть за ноутбук, а не набирать всё с телефона.
Лучшее
Материалы сайта предназначены для лиц старше 16 лет (16+)