Что почитать: свежие записи из разных блогов

Моя твіттерська стрічка це щось із чимось)))

Хммм, на росії ще хтось вірить у те, що в Україні ЗСУ стріляють по своїх містах? =/

Люди з Харкова знімають на відео Салтівку, спальний район Харкова, і відправляють родичам на росію, демонструючи, що їх армія робить з нашими містами.

 

Дивитись у твіттері

Ні, це не українці повинні так жити. Ні, не ми, хто працював, створював свою країну, будував школи, дороги, хто хотів сам вирішувати свою долю.

Так повинні жити там, за порєбріком, хто бажає нашої крові та вбивств.

День проминає за днем, новини сипляться на голову як лавина, тільки й встигай їх усі читати та переварювати.
Кожного дня вмирають люди. Так, є втрати серед військових, але головне, гине дуже багато цивільних. І що найжахливіше - дітей. Росіяни вбивають українців наче в них на меті винищити нас під нуль.
російська армія зрівнюють із землею Северодонецьк як Маріуполь. Евакуація з нього практично неможлива. Посилання на відео про Северодонецьк.
Звичайне фото звичайного будинку у Северодонецьку.
ДИВИТИСЬ далі
Того ж дня рятувальники намагались врятувати життя 9-ти річного хлопчика посилання на відео. 2-х річну дитину врятувати не пощастило.
А це - чоловік, що під час обстрілів рашистами Северодонецьку 17 травня втратив дружину і тепер з двома маленькими донечками чекає на евакуацію.
ДИВИТИСЬ далі
Щодо самого Маріуполя, там повна *опа. Рашиська влада нещодавно хизувалась, що дасть воду. Дали. Але вони не врахували, що під час бомбардувань іхніми літаками та кораблями, було пошкоджено каналізацію та трубопровід. На вулицях утворились великі калюжі, справжні озера. Вони почали підтаплювати вулиці, у тому числі ті, де поховані вбиті рашистами українці. Трупи почали вспливати та отруювати воду. У місті прогнозують небувалий спалах епідемії. На фоні того, що ліків немає, лікарні пограбували, а вивезене обладнання помітили в лікарнях Донецьку, типу допомога з рашки, але то наше обладнання, люди почали тікати. Було об'явлено про евакуацію. Люди зібрали речі і вже збирались їхати, та коли сіли до автобуса, виявилось, що їх повезуть не на підконтрольну Україні територію, а спочатку на підконтрольну рашці, у фільтраційні табори, а згодом і на саму рф-ію. Люди відмовились їхати. Окупанти у морді лиця військових та волонтерів заблокували українців, які хотіли залишити місце евакуації. Виникла сутечка і чим усе закінчилось, х його з. Може знову викрали наших людей та депортували, може люди домоглись того, що повернуться до міста. Посилання на відео
У Енеогодарі та Мелітополі окупанти продовжують викрадати людей із подальшими тортурами чи вбивствами. На цьому відео за посиланням в тимчасово окупованому Енергодарі пожежники вийшли на протест з вимогою звільнили їхнього керівника, якого вчора викрали окупанти просто з робочого місця.
А ще, російські злочинці у Харкові повністю знищили єдиний в Україні Національний центр генетичних ресурсів рослин.
А це? Це містечко Рубіжне, яке знищили росіяни. Просто подивіться самі, "гарного" перегляду.
Дивитись далі

Сейчас вспоминаю 2010 год.
Я тогда работала менеджером по продаже услуг, ездила то туда, то сюда, предлагала работу нашей компании. Мы занимались изготовлением ячеек КРУ, разных щитов освещение, ящиков под щиты освещения и ремонтом електрики малой мощности. В общем вот той провода и, которая у вас дома в стенах, в лотках, под потолком... Ну не было тогда Прозорро. Это сейчас я такая крутая, сидя попой на стуле могу оп-оп, и найти работу хоть во Львове, хоть в Одессе, хоть в Сумах. А тогда приходилось ехать на поезде, на автобусе, идти пешком, если в своем городе...
Ну и довелось мне посетить два чудесных объекта в Харькове и Днепре:
1. Южмаш (Днепр)
2. Харьковский тракторный завод.
ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ1. На момент моей поездки в Днепр, Южмаш представлял собой аццкую развалину, у которой от электричества отключили несколько цехов. Завод, на котором делалась начинка для военных ракет, самолётов, вертолетов (тех же Ка-50 и Ка-52), для космических ракет, превратился в развалюху с отблесками былой славы. Нужны были сумасшедшие вливания, чтобы его возродить, но после кризиса 2007-2008 года, сделать это практически не представлялось возможным. Когда я пришла на завод, поразилась тому, как мало на предпиятии людей. Я немного поговорила с главным инженером, который объяснил, что у них пока *опа полная и на том мы попрощались. Хотя уже тогда задумалась, как же так? Южмаш был одним из главных заводов Днепра! А сам Днепр - закрытым городом, сюда не так просто было попасть! Каждую неделю проводились испытания ракет, да так, что район Тополя 1, 2, 3 содрогался от взрывов. А сейчас – всё, тишина.
2. В Харьков я и мой начальник ехали на авто зимой в 3 часа утра. Мне так хотелось спать, что я просто вырубалась. Помогал лишь бодрящий морозец 14 февраля. Помню как ещё шутила, что у всех нормальное 14 февраля, а я... Короче. Приехали мы в Харьков, на ХТЗ, заходим к сметчикам... А они сидят вчетвером за 2-мя компьютерами. Один компьютер местный, еле-еле дышит, второй девушка принесла из дома, чтобы работать. Остальные два сметчика делают расчеты вручную. У меня был шок. Рома им, конечно, подарил потом ноут-бук, но сам факт, что на ХТЗ, стратегически важном государственном объекте такая *опа меня поразил. Дело в том, что во время второй мировой на ХТЗ делали танки. У нас ведь в стране не так много специалистов, которые могут варить броню, это всё не так просто делается... ХТЗ, Мотор-Сич те редкие места, где такие спецы есть.
И конечно, представляю как мало кто был готов к вторжению регулярных войск российской армии на территорию Донецка и Луганска в 2014 году. Может после 2014 года ХТЗ и Южмаш подшаманили, фиг его знает. Но на момент с 2010 по 2014 год, это был полный атас.
У меня вообще много воспоминаний о 2010 году, в том числе и о поездке в Крым, Фиолент, когда мы жили на даче у киевлянки, у которой был кусочек земли в Крыму, и прям с нашего окна были видны огромные радары, а по соседству, в километре от нас, несколько военных российских баз. Но это уже совсем другая история.