Про ненависть

Якщо чесно, то мені по великому рахунку насрати на те, що хтось там ображається за побажання жити під сиренами на росії чи перетворити москву на Маріуполь. Бо 71 день моя країна живе у пеклі через напад громадян російської федерації. Якби хоч один із тих хто читає перебував у моєму стані, коли не спиш ночами і прокидаєшся о 4 годині ранку від панічної атаки, то мабуть також було б насрати.

росіяни жаліються та ниють, чому українці такі злі, як так можна, Ко-Ко-Ко, як можна бажати, чи не бажати... Просто, 71 день, відкривайте свої змі, та читайте скільки помирає людей, серед яких ваші друзі та рідні. Читайте про ваші зруйновані міста, лікарні, дитячі садочки, згвалтованих жінок, вбитих дітей. А потім коментуйте щось без будь яких емоцій та прокльонів, навіть до нейтральної сторони. Я своїх знайомих з рфії, що намагались лізти в душу і навипередки питали "як я там?" відразу попередила, що пишіть мені після закінчення війни. Але відчуваю, що навіть після, зараз, навряд чи зможу спокійно спілкуватись.

Добре було сказано тут: