Где-то в чужих краях10 читателей тэги

Автор: Ricky

#Буча искать «Буча» по всему сайту с другими тэгами

Звіти іноземних організацій

Тут звіт ОБСЄ надійшов, де зокрема говориться про 25 дівчат у віці 14-24 років, яких тримали в підвалі в Бучі та групою ґвалтували російські війська, у результаті чого дев’ять завагітніли, за словами Уповноваженого України з прав людини.

Історія однієї мешканки Бучі, з якою мені пощастило поспілкуватись

Нарешті в мене більше часу для того, щоб написати історію жительки Бучі, назвемо її Оленкою.

Ця дуже діловита біженка з України, сама родом із Луганську. Тривалий час вона жила там зі своєю родиною поки у 2014 році до Луганської області не прийшли російські зелені чоловічки і не окупували місто. Каже, що було страшно. Дуже страшно. У родині на той час було дві молоді дівчини, тому вони вирішили тікати з Луганської області у Київську. Про те, як важко було тікати, розповідати не хоче. Коли приїхали до Києва, мешкали по хатках, то тут, то там, потім вирішили переїхати в Бучу, бо поряд із Києвом, ще й можна робити бізнес. А бізнес у неї - приготування їжі. Робить це вона швидко та якісно, справжній майстер. Бізнес у Бучі був настільки вдалим, що нашій героїні вдалось купити квартиру та налагодити своє життя.

Але, настало 24 лютого, а потім - окупація.

15 днів Оленка з рідними просиліли в підвалі, поки не скінчились іжа та вода, або перебували на критичній межі. Вони дуже боялись вийти на вулицю, бо росіяни бомбили, палили з арти та розстрілювали на вулицях усіх, кого бачили. Ті фото, які ви бачили в інтернеті, як розповідає Оленка, це чи отфотошоплені фото, або з прибраними тілами, бо... уявіть собі, а краще визерніть на вулицю, краще на центральну, уявить, що всі хто йде по вулиці, вони враз лежать, лежать у різних позах убиті. Куди не поглянь - усюди вбиті люди. Не військові! Звичайні, цивільні. І що найприкріше, рашисти забороняли забирати тіла для поховання. Тіла просто лежали на вулиці тижнями! Багато тіл залишилось там доти, доки Бучу не звільнили. Уявляєте собі розмах трагедії? Олена казала, що куди не повернеш голову, щов відвести погляд, усюди трупи.

І ось, коли в них майже не було їжі, Олена вирішила тікати, саме у той час орки дозволили зелений коридор до Києва. Ну як зелений? Їхати, то був жах. У людей здавали нерви. На блокпосту стояло декілька БТР та рашисти (чи писати громадяни росії?) з автоматами. Вони годинами заставляли чекати людей, обшукували їх, хто намагався втікти - розстрілювали. Так у одного хлопця на авто не витримали нерви і він поїхав. І його миттєво розстріляли з БТР. Це на очах у Олени та її сестри. Дівчата плакали та благали громадян росії забрати тіло хлопця собі, щоб його могли поховати рідні, батьки, громадяни росії щось їм кричали та погрожували, але у дівчат вже була шокова істерика. На їх очах розстріляли людину. Через декілька годин, окупанти дозволили забрати тіло хлопця і це було принизливо і страшно. Дівчата із ще одним чоловіком йшли попереду. Позаду них йшли росіяни з автоматами, та два БТР. Наші дійшли до розстріляної автівки, вийняли загиблого та понесли назад до блокпосту під наглядом росіян, які у будь-яку хвилину могли так само їх розстріляти, бо для них життя будь-якого українця, чи жінки, чи чоловіка, чи навіть дитини - то ніщо. Дівчата, в яких не залишилось ні сил, ні сльоз, ні емоцій, деякий час ще простояли на тому блок-посту і іх пропустили. Їм довелось пройти ще декілька таких блокпостів, перш ніж вини доїхали до Києва. Після Києва вони вирушили на Захід України, а потім доїхали і до нашого містечка.

Під кінець розповіді, Олена плакала. Їй боляче згадувати усе, що вона побачила і переповідати, навіть якщо це не перший раз.

Зараз постало питання, чи вертатись до Києва? Чи вертатись до Бучі?

Оленка знає - не варто. Після усіх побачених жахіть, які наробили громадяни росії в Україні, вона повернеться лишне після закінчення війни. Як і багато людей з міст, які майже вщент зруйновані. Як і ті дівчата з Маріуполя, які приїхали до Запоріжжя, та їхали через усю Україну без вікон, у розстріляній росіянами автівці.

...

Біженка з Бучі, яка раніше мешкала у Луганську, який потім опинився під окупацією, розповіла нам свою історію, жахливу, багато чого не додавала, бо почала плакати.

Але сьогодні я її не розповім, бо сьогодні вже якесь моральне спустошення.

Конец 39 дня...

Сегодня после новостей из Бучи, у сестры начался истерический плачь, сидит, шморгает носом. У неё двое маленьких детей, дочки, старшей как раз столько лет, сколько детям, над которыми издевались убежавшие на передислокацию окупанты. Её муж облегчённо вздыхает, понимая, что они в безопасности.

Звонила сегодня подруге, она рассказывала как за один день эвакуировали 1500 студентов-индусов на спец. поезде ещё в начале марта. Как ехала по дамбе (это выезд из новой части города в старую) и видела как наше ППО сбило вдали ракету, которая могла прилететь в город. Рассказывала как выбирались друзья из Мариуполя, как их долго колбасили в Васильевске и только потому, что у мужика были документы с донецким прошлым, их пропустили. Спустя 7 часов стояния в пробке, шмонания и допросов. Когда они доехали до украинского блокпоста в Запорожье и услышали "День добрий, прошу взяти в ліво", расплакалась от счастья.

Других знакомых окупанты вывезли в Донецк и начали им что-то задвигать пропагандистское. Вскоре, связь с ними оборвалась.

Гуляли с мамой по местной набережной вдоль реки и встретили украинцев с Полтавы. Очень удивились, вроде как центр Украины, там должно быть спокойно, а оно вот в чём дело: дама на 5 месяце беременности и живёт около аэропорта. По Полтаве начались прилёты и они быстро собрались и уехали в безопасное место. Найти жильё помогли волонтеры. И вроде бы не всё так плохо, если бы не срок беременности, при котором тяжело, если не практически нереально работать. Рассказали что и как тут, куда идти, куда обращаться, обменялись телефонами Вайбера. Смотрю, им стало веселее)))

Про Бучу

Сегодня ЗСУ практически полностью освободили Киевскую область от окупантов. Почти всю. Военные, гражданские, журналисты и волонтеры хлынули поскорее в Бучу и Ирпень, и это несмотря на то, что военные просят пока что оставаться на местах, многие дома заминированы окупантами. Так вот, если зайти в тот же Твиттер и набрать в поисковике слово "Буча", вас выкинет на многочисленные фотографии и видео снятые на обычные телефоны мимо проезжающих, как повсюду валяются тела расстрелянных людей. Часть из них с завязанными руками, убитыми в затылок. Убитые прохожие, просто велосипедисты, в основном мужчины, практически все - гражданское население, в обычной гражданской одежде.

Люди в Буче почти месяц сидели в коридорах домов и в подвалах, не видели свежий хлеб, мечтали о нём. Я рычу на своих, что они перебирают едой, есть им нечего, понимаешь ли! А люди месяцами сидят без еды! Или без нормальной еды! Пьют техническую воду!

Тут нужен ещё один пост о том, как мне хотелось бы накормить пана Паламара и пана Кротевича, и как я ради них отказывалась бы от ужина каждый день, ну да ладно.


Лучшее   Правила сайта   Вход   Регистрация   Восстановление пароля

Материалы сайта предназначены для лиц старше 16 лет (16+)