Где-то в чужих краях10 читателей тэги
#риторическое + #жах с другими тэгами
Сьогодні мало бути...
Сьогодні мало бути 8 років з того часу, як Азов звільнив Маріуполь від рашиської навали у 2014 році. З того часу до 24.02.2022 року маріупольці жили у мирі та злагоді. Місто процвітало, Ставало кращим з кожним роком. У Маріуполі були одні з найвищих заробітних плат у всій країні! Мої рідні лише згадували свою бувшу хату, у яку поцілив російський Град.
Загалом, це було розвинене прикольне місто, де відбувались різні масові заходи, будувались різні хаби для коворкінгу, приїздили круті виконавці а також тутой збирались будувати аеропорт. Усі інші міста окрім Києва могли тільки заздрити.
Зараз Маріуполя немає. Фізично, це одна велика руїна, де живуть у підвалі. Одна велика рана, що не загоїться ніколи.
Раніше тут пахло морем та Азовсталлю.
Зараз тут дме солодкуватим запахом трупів 50 тисяч загиблих. Собаки їдять трупи, таскають відірвані руки-ноги.
У місті почалась епідемія холери.
Помитись можна у спеціальних палатках, а русаки замість розгрібання завалів і поховання людей займаються зміною табличок та назв вулиць з українських на росіянські.
Думки українців
пані гастон пише:
Ти прокинаєшься, вмиваєшься, думаєш про Миколаїв, робиш собі поїсти, пестиш котів, думаєш про Харків, вмикаєш компьютер, проглядаєш вакансії, думаєш про Херсон, скидаєш гроші на приколи для військових, на гуманітарку, заповнюєш резюме, думаєш про Азовсталь (плачеш).
Тобі відгризли шмат серця, але ти все ще функціонуєш, і ти ходиш по вулицях, ти дивишься на інших людей, і в них теж відгризли шмат серця, у жінок, у дітей, у чоловіків, усі ходять з кривавими ранами в грудях, працюють, гуляють, посміхаються, сумують, волонтерять, воюють. В тебе питають "як справи", ти відповідаєш "нормально" чи відповідаєш "погано" чи відповідаєш "сьогодні наче не було ще тривог" чи може "та якось так..." і може шуткуєш "ну сьогодні житиму", і гумору в цьому немає, бо ти думаєш про смерть кожен день, ти думаєш про смерть кожен раз, як лунає тривога, ти думаеєш про смерть кожен раз, як бачиш новини, ти думаєш про смерть хороших хлопців і дівчат, про смерть сусдіського брата чи смерть колишнього однокласника. Смерть стоїть за твоїм лівим плечем. Ти думаєш про життя кожен раз, як сходить сонце, ти думаєш, що хочеш ще так багато, ти думаєш, як відбудуєш себе і відбудуєш країну. ти купляєш багато квітів, бо квіти це також якесь життя, ти садиш помідори собі на підвіконня, слухаєш регіт дітей з майданчика, живеш.