СУХАНОВИ НА РУБЕЖІ 1917-1920 рр.
Час – швидкоплинна річ. Ось вже промайнуло рівно 100 років від події, яка сталася у російському Петрограді і увійшла в радянські підручники історії як Велика Жовтнева соціалістична революція. Сьогодні в Україні, якщо і називають її великою, то через великі біди і страждання, які вона принесла нашій країні і народу: позбавила можливості утримати незалежність, розв'язала громадянську війну, на декілька десятиліть відкинула на узбіччя світової історії, а її громадян вирвала із звичного життєвого устрою, роз'єднала сім'ї так, що нащадки досі намагаються відшукати загублені сліди своїх предків.
У цій статті ми спробуємо розповісти про те, як жилося в Сумах і повіті простим жителям і підприємцям в ті роки. В якості останніх візьмемо представників третього покоління сумської гілки династії Суханових, сліди яких зникли якраз у післяреволюційне лихоліття.
Для висвітлення подій 1917-1920 рр., які відбувалися в м. Суми і його повіті,за основу ми взяли тодішні газетні публікації і інші архівні матеріали. Але почнемо ми з Олександра Георгійовича Сургучова. Важко переоцінити ту роль, яку він відіграв в житті двох братів Володимира і Бориса Суханових після смерті їх батька Миколи Олексійовича в 1909 р., коли брати стали круглими сиротами, адже їх мати Парасковія Дмитрівна померла від туберкульозу ще раніше в 1894 р.
Олександра Сургучова (25.04.1869 р.н.) з м. Обояні Курської губернії в Суми привіз ще засновник фірми Суханових Дмитро Іванович в 1878 р. разом з племінником Миколою, який приходився йому дядьком і був старшим за нього всього на 4 роки. Він був зарахований до штату торгової фірми Суханових “служащим мальчиком” - як тоді офіційно називалося місце хлопчика на побігеньках і йому за це платили якісь гроші.
Олександр старався і своєю працездатністю, енергією та вмінням швидко навчатися, звертав увагу на себе господарів і впевнено рухався далі кар’єрними сходинками: прикажчик, старший прикажчик, Сумський 2-ї гільдії купець, компаньйон. За часів керівництва фірмою М.О.Суханова, який більше за всіх наблизив його до справи, так що в останні роки життя О.Г.Сургучов став його правою рукою.
Ось чому в своєму заповіті М.О.Суханов призначив виконувачами своєї волі крім свого ділового партнера і друга П.І. Харитоненка ще і Олександра Георгійовича, який ще за життя Миколи Олексійовича став головним управителем всіма його маєтностями, основними з яких були Низівький, Ново-Суханівський і Шпилівський. До їх складу належали цукровий і винокурний заводи, 5 сільськогосподарських економій і більше 10 тис. десятин землі.
Отже, після смерті батька його сини Володимир (1892) та Борис (1893) вступають в спільне володіння всім великим спадком батька, відтепер фірмою “Брати Суханови”, згідно з волею покійного батька, під опікою О. Г.Сургучова – рідного племінника М.О.Суханова (мати якого Марія Олексіївна була рідною сестрою Миколи Олексійовича).
Як він упорався з цим завданням стане зрозумілим з репортажу газети “Сумской вестник” про вшановування О.Г.Сургучова з нагоди 25-річчя його служби у “справі Суханових”.
«Вшановування ювіляра почалося церковним богослужінням в Низівській церкві, а біля 12.00 години дня сім'я Суханових, усі службовці з сім'ями, представники різних торгових фірм, гості зібралися в залі головної контори Низівського заводу, красиво декорованою гірляндами із зелені, пальмами і масою квітів, де був відслужений молебень з проголошенням ювілярові “многая лета”.
Перед молебнем місцевий священик о. Т.Федоров звернувся до ювіляра із словом, в якому правдиво охарактеризував О.Г. Сургучова як вірного слугу суспільства і церкви.
Після закінчення молебну одним з власників маєтку В.М.Сухановим була прочитана адреса від вдячних "господарів", в якій особливо підкреслена діяльність О.Г.Сургучова, коли ювілярові доводилося здійснювати цілий ряд значних будівельних проектів, як в маєтках, так і на заводах, які закінчилися проведенням залізничної гілки Низи - Гребениківка.
Після прочитання адреси дружиною власника Л.І. Сухановою була піднесена ювілярові срібна, визолочена, в староруському стилі скринька, в яку був вкладений банківський білет на ім'я ювіляра на суму в 15 000 рублів.
Делегації від робітників і службовців піднесли О.Г. Сургучову хліб-сіль на срібному блюді, розкішний срібний сервіз для крюшону і ще декілька цінних підношень, а одним з найстаріших службовців, який багато років працював пліч-о-пліч ще з Д.І.Сухановим, бухгалтером заводу Митрофаном Марковичем Бородаєвським, була прочитана адреса, покрита більш ніж сотнею підписів службовців. У цій адресі було підкреслено, що в невтомній праці ювіляра, спрямованій на користь справи, завжди видно було турботу про молодшого брата - службовця і близькі були чуйному серцю ювіляра їх потреби і справедливе вони знаходили до себе його відношення.
Потім був цілий ряд вітань і підношень від торгових фірм, знайомих, серед яких виділялися срібна ваза від Російського Торгово-промислового Банку, художньої роботи срібний чайний сервіз від Московського Страхового Товариства та ін.
Після офіційної частини святкування ювілею Володимир та Борис Миколайовичі запросили усіх присутніх в їх садибу, де вони вшанували ювіляра обідом. За обідом, що тривав до пізнього вечора, було виголошено багато промов. Не можна не відмітити вітання, проголошене повітовим поліцейським справником Павло Васильович Преображенським, якому доводилося на ділі переконуватися в невтомній праці ювіляра і в його енергії і завзятості, що увінчали його ювілей цілим рядом культурних поліпшень по усіх маєтках. Губернський секретар Михайло Федорович Скрипниченко, підкресливши слова адреси службовців про стосунки ювіляра з робітниками і молодшими службовцями, вказав на його досвід і широкий, російський комерційний злет. Він побажав ювілярові, в усвідомленні любові і глибокої довіри оточення, черпати свої сили, натхнення, і працювати на благо старої Суханівської справи.
Під час обіду одним з товаришів по службі Григорієм Іллічем Козловим було прочитано більше п'ятдесяти телеграм з усіх кінців Росії від різних фірм, заводів, знайомих ювіляра, які вітали його з чвертьвіковою службою у “справі Суханових”.
Завдяки вмілому керуванню по цілому ряду капітальних проектів, які успішно реалізовувались під керівництвом Сургучова О.Г., відчувається, що справи фірми велись добре і фінансове благополуччя не викликає сумніву, адже тільки на прокладання однієї залізничної гілки від роз’їзду Гребениківка до Низів довжиною біля 10 км. за кошторисною вартістю склала 319800 руб. На той час це були величезні гроші.
Маєтки Суханових вважалися зразковими - відрізнялися доглянутістю і високою культурою землеробства – і тому їх відвідували делегації Сумського сільськогосподарського суспільства з метою поширення сучасних агротехнічних знань і передових методів господарювання серед населення Сумського повіту і вони, звичайно, приносили добрий прибуток.
Але, мабуть, найкращий подарунок приготувала йому його дружина Bекла Семенівна, яка 8 серпня народила йому донечку. В метричній книзі Преображенського собору м. Суми, де 27 серпня 1913 р. відбулися хрестини новонародженої Євгенії – хрещеними батьками були Потомствений почесний громадянин Володимир Миколайович Суханов і міщанка м. Курська Любов Олексіївна Гриньова.
Сам Олександр Георгійович звання Потомственного почесного громадянина отримав скоріш за все в 1912 р. і хоч царську жалувану грамоту ми не знайшли в архіві, але ми впевнені, що це звання було подароване йому царською милістю “за полезную деятельность и особые труды”, як тоді зазвичай писалось в них.
Він вів велику громадську діяльність, ось далеко не повний перелік його суспільно-корисних справ: він обирався піклувальником Терешківського (1901) і Низівського (1909) народних училищ, з 1902р. був церковним старостою Іоанно-Предтечинської церкви с. Терешківки, санітарним піклувальником с.Терешківки, Миловидівки, Добровільного в 1904р.
В 1917р. його було обрано членом повітового відділення піклувального про в'язниці комітету. А з вересня того ж року на засіданні піклувальної ради Сумського комерційного училища Сургучова О.Г. одноголосно обирають заступником голови ради. На виборах до Сумських повітових земських зборів 1.10.1917р.48-річний Олександр Георгійович балотувався кандидатом в гласні за списком № 2, рекомендованим громадськими діячами і підтримуваним партією “Народної Свободи”. Видом його діяльності вказано сільське господарство.
В 1914 р. з початком Першої світової війни у Російській імперії оголошується військовий стан і запроваджується “сухий закон”: по всій імперії на всіх винокурних заводах повністю призупинилося виробництво спирту і продаж алкогольних напоїв. Зупинився і Ново-Суханівський №11 винокурний і спиртоочисний завод братів Суханових. Цукроварний завод і економії продовжують працювати, але гостро постало питання нестачі робочої сили - адже більшість чоловіків, в тому числі і технічні спеціалісти, були мобілізовані в армію. Через це скорочувались площі посівів і виготовлення продукції.
З кінця 1915 р. в Сумах з прилавків магазинів зникають продукти першої необхідності: хліб, цукор, м'ясо, олія. Спекуляція процвітала. Гроші знецінювались. При Сумському земстві був створений спеціальний продовольчий комітет, який займався розподілом наявних продуктів.
Так, зокрема, Cумська земська управа в грудні 1916 р. виготовила 35 тис. продовольчих карток – єдиних на гас і цукор, призначених для роздачі населенню повіту. Для поповнення трудових ресурсів Земство дозволило використовувати в економіях Сумського повіту працю австро-угорських військовополонених, яких утримували в таборі м. Суми. , але потім скоротило їх чисельність на 30%, чим значно зменшилась чисельність робочих рук.
Земство, передбачаючи значну потребу в робочих руках в кінці року, звернулося в управління Східно-Китайської залізниці з проханням зайнятися наймом робочих китайців для земства. Управління дороги телеграфом повідомило, що позбавлено можливості найму робітників жовтої раси внаслідок заборони китайського уряду на вивіз робітників з Китаю.
Під час війни був поширений такий захід як примусове стягнення натурою усіляких речей для потреб війни. Так в Низівському маєтку Бр. Суханових було реквізовано 10% наявної худоби, а всього 50 голів. Реквізована худоба конторою маєтку була залишена у себе на відгодівлю до літа.
Важко було не лише городянам, але і молоземельним і безземельним селянам, дружинам-солдаткам, чиї чоловіки пішли на фронт. Так селяни с.Терешківки і Миловидівки, зовсім не маючи хліба на харчування, усі надії покладали на Ново-Суханівську економію, але керівник цієї економії заявив про те, що увесь хліб з економії призначений для вивезення за нарядами для армії. Внаслідок цього було вирішено клопотати перед продовольчим комітетом про залишення запасу хліба для потреб жителів цих сіл. , число яких досягало 3453 душ.
У продовольчий відділ Земської управи звертався і батьківський комітет при 2-й жіночій гімназії з проханням дозволити йому придбати і вивезти з маєтку “Бр. Суханових” 250 пуд. пшениці для організації гарячих сніданків для учнів.
Як бачимо зі сторінок місцевих газет того часу Суханівські економії в ті важкі часи працювали і хліб в амбрах там був, але вільний відпуск під час війни був заборонений. Кореспонденти щоденної російської газети “ Русское слово” про ситуацію в Сумах і повіті повідомляли тоді про таке –тут і далі (Г.Ижицкий “Харьков 1917 в газетном репортаже” из-во Сага, 2014 ):
21 січня 1917г. запаси соняшникової олії абсолютно вичерпалися. Земська управа звернулася до уповноваженого з продуктів харчування Кубанської області про дозвіл придбати в Армавірі 3000 пудів.
9 лютого 1917 р. За відсутністю запасів гас видається за картками в половинній нормі. Криза загострюється тим, що деякі крамниці, отримуючи гас, перепродають його в інші місцевості за більш високою ціною. Квартири, у більшості випадків, освітлюються лампадами.
16 лютого 1917 р. усі млини, які живилися нафтою, за відсутністю такої, зупинилися».
Після лютневих і особливо жовтневих подій 1917 р., коли більшовики в Росії захопили владу і погрожували військовим походом проти України, по Сумському повіту прокотилися стихійні виступи непокори населення, які згодом переросли в анархічні насильницькі дії, що приводили до грабунків і розорення панських садиб, заводів та господарських споруд. Однією з причин була проголошена Тимчасовим Урядом 6 березня повна амністія політичним ув'язненим і послаблення кримінальним злочинцям, в результаті якої на волю вийшло 80 % усіх ув'язнених. 12 березня «безумовно і назавжди» була скасована смертна кара.
Активну участь в безладах брали і численні дезертири, що тікали з фронтів тривалої війни. Наведемо приклади з тодішніх газет.
30 липня 1917 р. газета “Русское слово” під заголовком “Низівська Республіка” розмістила таке повідомлення:
“У селі Низах утворилася "республіка", "головою" якої оголосив себе місцевий житель Кисляк. Республіка вирішила не підкорятися розпорядженню місцевої влади і діяти самостійно.
Днями Кисляк оштрафував поміщика Суханова за "нерозпорядливість" на 1050 руб. Заборонив йому підвозити хліб до молотарок на своїх конях і наказав користуватися тільки селянськими кіньми. Потім він наказав прибрати з поля жниварки і скосити жито серпами. При цьому Кисляком була призначена плата за збір десятини хліба: замість 30 руб.- 95 руб., а за проривання буряків замість 10 руб.- 125 руб.”
До речі, Олександр Євтійович Кисляк в 1921 році і при новій владі любив контролювати в Низах ,обіймаючи посаду члена робітничо-селянської інспекції.
9 серпня. Селяни відмовляються підвозити хліб, поки в місті для них не буде достатнього запасу взуття, гасу і мануфактури. Якщо взаємовідношення між містом і селом не встановиться, Сумам загрожує голод.
Місцева газета “Сумской вестник” в своїх публікаціях писала про таке:
6 вересня на х. Прудки при Низівському маєтку Бр. Суханових спалахнула скирта кормової соломи. Збитки досягають 5 тис. руб. Причина пожежі точно не встановлена.
Жителі с. Шпилівки днями перешкодили вивозу пшениці по наряду з Ново-Суханівського маєтку для Сум, побоюючись, що у них самих пшениці не залишиться і їм ніде буде її діставати.
28 серпня. “Русское слово”, повідомило, що Бельгійський машинобудівний завод, зважаючи на фінансову кризу, відправив до Петрограду депутацію для отримання субсидії або передачі заводу казні.
26 вересня ця ж газета писала про те , що в Сумах і повіті, повністю відсутні грошові знаки. Через настання часу масового викопування буряка, положення цукрозаводчиків критичне. На екстреному засіданні Сумської міської Думи вирішено просити Тимчасовий Уряд про негайну висилку 20-ти мільйонів грошових знаків ,щоб уникнути ексцесів або про дозвіл випуску бон з гарантією казначейства.
2 жовтня. Пограбований касир Кияницького цукрового заводу. Під час перестрілки з грабіжником загинув супроводжуючий касира міліціонер. Грабіжниками захоплені 42 000 руб.
6 жовтня “Русское слово” під заголовком “Анархія” інформувала своїх читачів:
У маєтку графині Строганової озброєні особи розкрадають запаси цукрового буряка.
У Хотінському маєтку населення розібрало по будинках увесь викопаний буряк.
У селі Низах самовільно скошені 72 десятин сіна.
З багатьох маєтків повідомляють про потраву озимих посівів.
У маєтку Суханова спалені 6000 пудів зерна.
9.10.1917 р. “Сумской вест ник” писав, що голова Миколаївської волосної земської управи повідомив редакцію про те, що Миколаївська економія розграбована, службовці теж розграбовані, цінна бібліотека абсолютно знищена. Пожежа розгорається, а гасити неможливо.
Але бували випадки, коли грабіжниками були власні робочі. Ось замітка з газети «Сумской вестник» від 29.11.1917 р. під назвою “Громадяни-грабіжники”:
“Учора телеграмою в Київ в Центроцукор було передане наступне повідомлення “Громадянами місцевих сіл впродовж 2-х днів був розкрадений увесь цукор останнього виробництва Низівського заводу. Поки розкрадені близько 2 тис. пудів. Прийняті заходи місцевим революційним комітетом. Телеграфуйте про можливість надати допомогу до недопущення подальшого розкрадання цукру і руйнування заводу. Підпис: Голова комітету робітників Низівського заводу”.
А головному управляючому Сургучову, який знаходився в Києві, заводоуправлінням була надіслана телеграма наступного змісту: Цукор, вироблений двома змінами увесь розкрадений громадянами за участю уповноважених Низівського товариства. Вислані революційним комітетом солдати для вжиття заходів. Комітет трудящих безсилий чинити який-небудь опір”.
В обстановці, що склалася, земська управа приготувала доповідь до земських надзвичайних зборів від 28.11.1917 р. про організацію економічного комітету, який би забезпечив охорону цукрових і інших заводів від розгрому і розділу. Проте цукрозаводчики не захотіли фінансувати цей комітет, вважаючи, що ці функції не входять до компетенції управи. А в Харкові напередодні 26 листопада більшовики вже захопили пошту, телефонну станцію і управління залізниці та інші об’єкти.
І чим ближче до Сумського повіту наближались більшовицькі війська з Росії, тим вище підіймалась нова хвиля анархії і терору, частенько провокована місцевими співчуваючими. 6 і 7 січня 1918 р. за два дні до вступу більшовицьких військ місцеві “революціонери” громили і грабували Ново-Суханівський винокурний завод і економію. При цьому так постаралися , що відновити виробництво вдалося лише в жовтні 1925р.
Ще менше пощастило сусідньому Степанівському №153 винокурному заводу, що належав дворянці Н.О.Хрущовій. Після руйнування і розкрадання , як свідчить опис від 1920р. від нього залишились “ одні стіни і справна димова труба“, які повітовий земельний відділ віддав на потреби місцевим людям.
У травні 1918 р. в родині Суханових знову трагедія – у віці 25 років помирає молодший брат Борис. Офіційної причини смерті ми не знаємо, оскільки запис в метричній книзі не зберігся, відомо лише , що він, як і його брат Володимир, народився хворобливим з ослабленим імунітетом через інфіковану туберкульозом матір.
Буремний 1918 р. пройшов при частій зміні влади. Більшовицька навала, німецько-австрійська окупація, гетьманат П.I. Скоропадського, Директорія УНР. Часті зміни влади привели, зрештою, до ще більшого занепаду господарства і зубожіння населення. Кожна нова влада, що приходила, встановлювала своє земельне оподаткування і як результат податки мало хто платив.
На кінець року заборгованість великих землевласників склала 4.115.910 р, а борг селян – 274 496 р. 53 коп. Грошей в касі земства катастрофічно бракувало, як і робочих рук, адже кожна влада мобілізувала до військової служби чоловіків, в тому числі і техніків з винокурних і цукрових заводів. Тогочасні місцеві газети так описували стан в сільському господарстві. Ми наведемо декілька повідомлень з місцевої газети “Луч” за червень-вересень 1918 р.
В замітці “Бурякові плантації і ціни на цукор” від 21 червня газета писала таке: “Наступного року очікуються надзвичайно високі ціни на цукор. Загальний стан бурякових плантацій можна було б визнати як гарний, якби буряки були б прополені. У Сумському повіті тільки 1/2 площ засіву прополені, а інша половина заросла бур'яном. Але якби в Сумському повіті і було з буряковими плантаціями все добре, то місцеві мешканці навряд чи отримуватимуть цукор дешевше 4-5 руб”.
3 липня вона повідомляла, що з “10000 дес. плантацій відведених під цукровий буряк в Сумському повіті, половина загинула, на іншій половині пізні посіви у поганому стані, ранні в задовільному”.
2 серпня її кореспондент інформував читачів, що під різні хліби в Сумському повіті було засіяно 160000 дес., з них 80% селянами і тільки 20% поміщиками. Минулого року урожай зернових склав 7 млн. пудів. Є надія, що в 1918 р. він буде на 2 млн. краще.
А ось “Сумской вестник” в серпні 1918 р. помістив замітку з таким дуже популярним нині заголовком “Слава Україні”, що підтверджує появу цього привітання ще за часів Української Народної Республіки. Отже, швейцарський генерал-штабс-майор Брокман в газеті Neue Züricher Zeitung повідомляв про свою поїздку по Україні наступне: «Протягом трьох тижнів я ніде не спостерігав безладів. Я подорожував по країні як під час глибокого миру. Тільки безліч вартових української цивільної гвардії нагадували про тільки що минулі обставини.
Уся земля дуже добре оброблена і селяни дуже задоволені хорошим урожаєм, ним зайняті і раді, що позбавилися війни і революції. По всій країні розсіяні гарнізони, що виконують тільки поліцейську службу. Їх ставлення до населення – чудове, якщо згадати, що тільки недавно були вони один одному ворогами. Ні про які претензії немає і помину і ніхто не думає про відновлення війни”.
Але в Сумському повіті незважаючи на заходи, що приймалися різною владою, крадіжки, розбої, підпали, потрави не припинялися, а іноді приймали вкрай жорстокий характер.
Газета “Луч” розмістила 3 липня повідомлення про те, що біля села Пашково Ворожбянської волості робляться потрави посівів в урочищі, яке належить Сухановим.
У замітці “Пожежа на Преображенських цукрозаводах 31 липня у сл. Гречанівка, які належать Перковичу, повідомляла, що при пожежі селяни відбили замки із складу, вантажили мішки на вози і відвозили. Збитки величезні”.
Про груповий озброєний напад на Степанівський цукрозавод говорилося в №65 за 31 серпня. “В ніч на 30 серпня громадяни у великій кількості оточили завод і обстріляли. Варта відповіла. Перестрілка тривала з 16 до 3 години ночі. Було випущено 500 патронів. Бандити відійшли після прибуття допомоги з Сум”.
Інколи такі дії виходили за загальноприйняті рамки людяності. Важко збагнути людським розумом те, про що повідала газета в № 31 від 29 червня “В ніч на 28 червня селяни села Угроїди осквернили тіло поміщика Кокарекіна. Вони зруйнували каплицю, в якій був похований Кокарекін, витягли труп і опоганили його”. Це мабуть і були ті ,так звані «нові революційні форми поведінки.
А в №143 від 22.10.1918 г. ця ж газета повідомила про те, що головна контора маєтків і заводів В.М.Суханова сповістила міську управу, що з 27 вересня нового стилю актив і пасив його маєтків і заводів перейшли у власність Акціонерного Tовариства “Ново-Суханівсько-Низівських бурякоцукрових і рафінадних заводів”.
А в № 167 за 7 грудня приводиться його більш скорочена назва “Суханов і K0”, яка чітко вказує на ім’я головного акціонера. Директором-розпорядником АТ став О.Г.Сургучов. Очевидно, що в цей час вести бізнес самостійно було дуже важко і це розумів Олександр Георгійович і ми припускаємо, що для порятунку фірми саме він запропонував Суханову В.М. вкласти в справу частину свого накопиченого капіталу. Адже він мав прибуток і від свого власного бізнесу. (Недалеко від Сум в х. Сергач у нього був маєток і економія). І у відповідь на це як свідоцтво абсолютної довіри В.М.Суханов вирішив змінити організаційно-правову форму своєї фірми і, щоб урівняти Сургучева О.Г. у правах, він зробив його своїм повноправним компаньйоном.
На жаль, ми не знаємо, чи знайшов Володимир Миколайович інших акціонерів - адже часи були неспокійні і рідко хто ризикнув би своїм капіталом, як це зробив директор-розпорядник АТ. Стає зрозумілим, що молодий Суханов перейняв від батька і діда природну схильність до підприємницької діяльності. За російськими законами він вважався повнолітнім для управління майном і укладання угод від 17 років з опікуном, а з 21 міг все це робити самостійно. Не зменшуючи заслуг Сургучова, все ж таки, остаточне рішення за будь-яким проектом приймав особисто В.М.Суханов як власник основного пакету акцій, отже і головний розпорядник фінансів.
А ситуація у цукрозаводчиків наприкінці року була вкрай складною. Бракувало людей на копанні буряків, а ті що погоджувались вимагали харчування і плати грошима за підвищеними нормами. Борги цукрозаводчиків перед Земством складали близько 4000000 руб. Зважаючи на відсутність грошових знаків власники деяких заводів пропонували оплачувати борги цукром і у кінці року перші 5 вагонів було продано через Союз кооперативів, а гроші вносились на рахунок Земства.
Отже В. М.Суханов пішов на ризик в такий час навіть не підозрюючи, що пройде зовсім небагато часу і більшовицька влада націоналізує його заводи, землі і маєтки з усіма будівлями, мертвим і живим інвентарем. Це було останнє згадування Суханова в документах, що зберігаються в Держархіві Сумської області.
А прізвище Сургучова в останній раз ми зустрічаємо в «Книзі обкладення і особових рахунків домовласників м. Суми на користь Добровольчої армії за 1919 р.» Міська Дума вирішила допомогти цій армії в надії, що вона зможе захистити місто від повернення більшовиків і обклала домовласників 10 % збором від оцінної вартості домоволодіння.
Сургучови на цей час володіли нерухомістю в Замості (левада біля Харківських гребель), а також по вул. Лебединській і вул. Думській. Їх загальна вартість складала 31 тис. рублів. Судячи з номерів квитанцій, платежі були проведені у вересні 1919 р. Всього в списках налічувалися 3614 домоволодіння.
Значився там і покійний Микола Олексійович Суханов, що потрапив в списки загадковим чином. Пояснюється це, очевидно, незвичайною формою придбання підприємницею О.І.Сумовською свого часу садибного будинку Суханових на Петропавлівській вулиці. Архівні документи свідчать про те, що ще в 1905 р. вона ним вже володіла і Сумська земська управа саме з нею, як з власницею, укладала договір на його оренду для розміщення в нім тимчасового генерал-губернатора і його канцелярії після введення воєнного стану в Сумському повіті.
Проте, у вже згадуваній "Книзі обкладення і особових рахунків" під № 421 зустрічається запис, який свідчить , що домовласником весь цей час юридично залишався померлий 10 років тому Суханов М. О., який у вересні 1919 р. і "сплатив" податок у розмірі 5000 руб. Буквально в наступному місяці О.І.Сумовська через суд оформила кріпосне свідоцтво, згідно з яким маєток Суханова відходив до неї "по праву земской давности".
Те, що Сургучови також в цих списках, підтверджує факт їх перебування в Сумах, а значить і Суханових теж.
Після остаточної перемоги більшовиків в Україні в кінці 1922р. рішенням 2-ої районної Харківської комісії з націоналізації земель для промислових цілей усі землі і маєтки Суханових, як "нетрудових власників", згідно із "Законом про землю" були націоналізовані з усіма будівлями, мертвим і живим інвентарем.
І ДО НЕРОЗГАДАНОЇ ЗАГАДКИ СУХАНОВИХ
Як ми дізналися з матеріалів преси, В.М. Суханов теж був гідним продовжувачем справи свого діда і батька, і навіть у бурхливий 1918 р. до кінця намагався утримати на плаву свій бізнес. Він був одружений, але те, з якої сім'ї була його дружина, коли і в якій церкві вінчалася пара, і чи були у них діти, і що сталося з ними після вступу більшовицьких військ в Сумський повіт в кінці 1919 р., так і не вдалося встановити, навіть імені дружини - тільки ініціали Л.І.
Можливо, це пояснюється тим, що Суханови через ранню смерть батьків від туберкульозу за рекомендацією лікарів вели відокремлений спосіб життя за містом у своїх маєтках, за ними в Сумах навіть не зареєстрована нерухомість. Можливо, що саме лікарі з цієї ж причини порадили їм залишити будинки, в яких колись жили їх хворі батьки.
Незважаючи на відсутність інформації, ми все ж були упевнені в тому, що O.Г.Сургучов мав зробити все можливе для виїзду з Сум до вступу більшовицьких військ і, зрозуміло, переконати Суханових послідувати за ним. Адже він чудово знав, що власність у них відберуть, та і його пожертвування на користь Добровольчої армії могли мати фатальні наслідки для нього і сім'ї, виявися ці списки у більшовиків.
Тепер, після недавнього приїзду його правнучки М.О.Степанової в Низи і Суми в 2015р. наша упевненість ще більше зміцніла.
Марія Олександрівна повідомила, що сім'я Сургучових мешкала в Москві, Олександр Георгійович і Векла Семенівна поховані на Ваганьковському кладовищі, а ось про долю Суханових вона нічого не знає. Той факт, що коли Сургучовим вдалося тоді вибратися з Сум, то і Суханових вони повинні були, поза сумнівом, узяти з собою.
Марія Олександрівна передала місцевим краєзнавцям декілька фото з сімейного архіву. На одному з них зображена уся сім'я (зліва направо): Олександр Георгійович, Векла Семенівна, сини Борис, Олександр, Георгій, дочка Євгенія.
Оскільки ми знаємо точну дату народження їх дочки Євгенії, а на фотографії їй років 12-13, то за нашими розрахунками ця світлина була зроблена десь в 1925-26 рр. Уважно розглядаючи дітей, нам здалося, що зовні вони дуже відрізняються одне від одного, мов би із різних сімей. І архівні документи підтвердили наші припущення.
Потомствений почесний громадянин м. Суми О. Г.Сургучов і селянка з с. Низи Bекла Семенівна Бєлікова (25.09.1885р.) вінчалися в Іоанно-Богословській церкві с. Низи 5 листопада 1912 р. Йому були 44 роки, їй - 27 і для обох це був перший шлюб. Олександр і Георгій, народилися, відповідно, 15.08.1907р. і 9.04.1909 р. і, отже, вони не могли бути їх рідними дітьми. Олександр Георгійович їх усиновив в 1910 р. з "наименованием по отчеству с фамилией усыновителя", як свідчать документи в Держархіві Сумської області. Справжніх батьків не вдалося встановити, але зрозуміло, що це мають бути йому дуже близькі люди. У той час в Сумах мешкали його родичі з м. Обояні: Микола Георгійович, Олексій Георгійович і Надія Львівна Сургучови.
Таким чином, нам стали відомі дати народження майже усіх, зображених на фото Сургучових. Про Бориса доки не вдалося відшукати ніяких відомостей. Але, проте, як нам здається, ми все ж на один крок наблизилися до доки ще нерозгаданої загадки сім'ї представника третього покоління сумської гілки династії - Володимира Суханова, тому що упевнені в тому, що їм вдалося виїхати з Сум в кінці 1919 р. і знаємо,де необхідно шукати їх сліди.
І тут ми розраховуємо на нові знахідки в архівних фондах і на допомогу нащадків О.Г.Сургучова, в першу чергу М.О. Степанової - яка і сама, цікавлячись своїм родоводом, майже через 100 років після від'їзду з Сум своїх прародителів, відвідала наш край, щоб доторкнутися до місць, пов'язаних з історією свого роду.
Сургучов О.Г. 1900 р.
Фото з архіву ЦCГР «Рідний Край»
Родина Сургучових (зліва направо): Олександр Георгійович, Векла Семенівна, сини Борис, Олександр, Георгій, дочка Євгенія
Витяги з "Книги-обкладенення і особових рахунків домовласників міста Суми на користь Добровольчої Армії за 1919 р"