Где-то в чужих краях10 читателей тэги
#жах + #війна + #Україна с другими тэгами
❗❗❗російські терористи обстріляли Запорізьку АЕС
російські терористи спочатку захопили Запорізьку АЕС, потім зробили з неї військову базу, а зараз вивезли росенергоатамців та почали вести обстріл по самій станції АЕС.
росія - це мавпа з ядерною гранатою, неадекватна, з божевільним президентом і 90% таким же населенням.
Це населення з "ура-патріотизмом" у домі готове знищити усе живе, усю планету Земля. Ура! Ща як довбанем по Києву, Варшаві, Берліну, Лондону, Вашингтону ядерною ракетою!!!!111
російські злочини в Україні
рашка у казках
рашка, яка вбиває українців у реальності
Тимчасово окупована Попасна, Луганська область.
❗+21
Правда про Маріуполь
Так, ми теж рахували скільки ж у Маріуполі насправді трупів, жертв російського тероризму. Вийшло під 50 000, тут нарахували під 60 000.
Звіти іноземних організацій
Тут звіт ОБСЄ надійшов, де зокрема говориться про 25 дівчат у віці 14-24 років, яких тримали в підвалі в Бучі та групою ґвалтували російські війська, у результаті чого дев’ять завагітніли, за словами Уповноваженого України з прав людини.
* * *
Зараз мені можуть відкусити голову свої ж, але, хочу сказати, що я довіряю пану Буданову. Коли кажуть, що він нічого не зробив для захисту півдня та сходу, маю заперечити, що розвідка надала президентові карти з детальним описом майбутнього нападу расії на Україну. Крім того, пан Буданов ще восени оголосив дати, коли рашка планувала напасти. Помилився на 1-2 дні, казав про 22-23 лютого. Чому Зеленський не ужив якихось дій, то вже питання до Зеленського. Також скажу, що розвідка дуже обмежена у технічних можливостях і так, якщо хтось надавав наказ розмінувати Чонгар, виходив він не від пана Буданова. Ось кому не довіряю взагалі, так це СБУ. Це просто... 
Немає слів. Чим вони зайняті, окрім Харківського очільника, який не дав здати місто, фіг його знає.
Так ось, це дуже велика передмова.
Нещодавно пан Буданов записав інтервєю, воно мені сподобалось, хоча запам'ятала я з нього не багато, тільки головне. І у цьому не вина Буданова, бо по-перше, брати інтерв'ю у керівника розвідкою... ну... знаєте, як там кажуть? "Балакуча людина - знахідка для шпигуна". Кирило Олексійович доповідав дуже коротко і тільки те, що може розповісти. Журналіст, який сидів поряд, виглядав як школяр напроти Сєвєруса Снейпа. 
І у якийсь момент журналіст задає питання:
- Якісь протестні настрої звичайних росіян від наслідків цієї війни, втрат, ви вже бачите, чи ні?
Буданов: - Ні. І їх не буде.
Журналіст: - Чому?
Буданов: - Тому що росія здебільшого підтримує всі ці дії, це перше. Це насправді так. Не треба думати, що один путін він такий поганий, а усі інші просто не знають що робити. Знають. Дуже чітко знають і розуміють. Можливо це після тривалої пропагандиської роботи з ними, тут можна багато сперечатись чому так, але це факт, це є так. І росіяни здебільшого підтримують все, що тут робиться. А також нанесення ударів, по житлових приміщеннях. Це ж зараз не важко, 21 століття. Відкрити їхні пабліки, просто коментарі почитайте, що вони там пишуть. Це ж не пишуть путін чи там патрушев, наприклад. Ні. Вони це підтримують, тому жодних протестних настроїв там не буде.
Так ось, до чого я все це пригадала. Сьогодні відбувся ракетний удар по Дому Офіцерів у Вінниці. Не дивлячись на те, що споруда називається "Дім Офіцерів", ніяких офіцерів, там звісно давно не має. Військові взагалі не збираються у подібних місцях. Військові зараз за містами, у лісах та посадках. Натомість там повинен був бути концерт Роксолани, співачки, яка була учасницею українського відбору Євробачення. Можливо хтось бачив її виступ. Террористична росія завдала удар вдень, коли у місті була велика кількість людей. Сирена навіть не встигла спрацювати. В наслідок ракетного удару вже відомо про 22 загиблих і безліч ранених. Серед вбитих - три дитини і звукорежисер Роксолани. За життя ще одного учасника гурту лікарі борються у реанімації.
Але дивує інше. У своїх пабліках рашисти, ну окрім брехні про націоналістів у "Домі офіцерів", опублікували фото мертвої дівчинки. Коменти расіян кажуть самі за себе. Не усі росіяни... ага, не усі. Але більшість виродки, все, що я можу сказати. І якби я не знала, що пишуть нещодавні знайомі, я бі ще могла сказати, що то фейк, та коли якась бугалтерка з якого задрипінська на росії, чи мажарка з москви, яких я читала рік, два, три чи більше, пише мені теж саме, коли расіянє приходять до мене у стрічку і бажають нові Іловайськи - так, я вважаю, що більша частина населення росії підтримує вбивства цивільних в Україні. Тож вони всі посібники тероризма, посібники вбивць.
Кременчуцька трагедія
Це просто неймовірний звіздець.
Довбана русня вдарила ракетами по ТЦ у Кременчуці, що у Полтавській області. Число жертв... Мабуть сотні вбитих цивільних. Сотні поранених.
Виродки. Нація терористів.
А у цьому твітті з відео є реакція русні, яка радіє, що їх терористичне угрупування вдарило по ТЦ де перебувало 1000 цивільних людей.
Нє всє русскіє. (с)
https://twitter.com/sternenko/status/1541445416083828736?s=20&t=HRAwcCZn7aPRj2nBh9S9cQ
Про руський мір у Маріуполі
Восени 2021 року блогер-журналіст Денис Казанський, бувший мешканець міста Донецьк, зняв сюжет про реконструкцію школи у Маріуполі, яка буда здійснена у рамках великого будівництва України. Маріуполь взагалі до кінця 2030 року міг стати найкращим та найпрогресивнішим містом України.
Але, терористична організація росія вирішила звільнити Україну від розвитку і розбомбила найновішу, найсучаснішу школу, взірцевий зразок того, які мають бути усі школи України.
А це - що руський мір зробив зі школою.
94 день війни
Денис Казанський:
Кадри як мешканець Маріуполя "радіє" звільненню російськими терористами від України.
А тут російські терористи самі назнімали як громлять за допомогою Сонцепьоків та РСЗО села Сходу України.
Історія однієї мешканки Бучі, з якою мені пощастило поспілкуватись
Нарешті в мене більше часу для того, щоб написати історію жительки Бучі, назвемо її Оленкою.
Ця дуже діловита біженка з України, сама родом із Луганську. Тривалий час вона жила там зі своєю родиною поки у 2014 році до Луганської області не прийшли російські зелені чоловічки і не окупували місто. Каже, що було страшно. Дуже страшно. У родині на той час було дві молоді дівчини, тому вони вирішили тікати з Луганської області у Київську. Про те, як важко було тікати, розповідати не хоче. Коли приїхали до Києва, мешкали по хатках, то тут, то там, потім вирішили переїхати в Бучу, бо поряд із Києвом, ще й можна робити бізнес. А бізнес у неї - приготування їжі. Робить це вона швидко та якісно, справжній майстер. Бізнес у Бучі був настільки вдалим, що нашій героїні вдалось купити квартиру та налагодити своє життя.
Але, настало 24 лютого, а потім - окупація.
15 днів Оленка з рідними просиліли в підвалі, поки не скінчились іжа та вода, або перебували на критичній межі. Вони дуже боялись вийти на вулицю, бо росіяни бомбили, палили з арти та розстрілювали на вулицях усіх, кого бачили. Ті фото, які ви бачили в інтернеті, як розповідає Оленка, це чи отфотошоплені фото, або з прибраними тілами, бо... уявіть собі, а краще визерніть на вулицю, краще на центральну, уявить, що всі хто йде по вулиці, вони враз лежать, лежать у різних позах убиті. Куди не поглянь - усюди вбиті люди. Не військові! Звичайні, цивільні. І що найприкріше, рашисти забороняли забирати тіла для поховання. Тіла просто лежали на вулиці тижнями! Багато тіл залишилось там доти, доки Бучу не звільнили. Уявляєте собі розмах трагедії? Олена казала, що куди не повернеш голову, щов відвести погляд, усюди трупи.
І ось, коли в них майже не було їжі, Олена вирішила тікати, саме у той час орки дозволили зелений коридор до Києва. Ну як зелений? Їхати, то був жах. У людей здавали нерви. На блокпосту стояло декілька БТР та рашисти (чи писати громадяни росії?) з автоматами. Вони годинами заставляли чекати людей, обшукували їх, хто намагався втікти - розстрілювали. Так у одного хлопця на авто не витримали нерви і він поїхав. І його миттєво розстріляли з БТР. Це на очах у Олени та її сестри. Дівчата плакали та благали громадян росії забрати тіло хлопця собі, щоб його могли поховати рідні, батьки, громадяни росії щось їм кричали та погрожували, але у дівчат вже була шокова істерика. На їх очах розстріляли людину. Через декілька годин, окупанти дозволили забрати тіло хлопця і це було принизливо і страшно. Дівчата із ще одним чоловіком йшли попереду. Позаду них йшли росіяни з автоматами, та два БТР. Наші дійшли до розстріляної автівки, вийняли загиблого та понесли назад до блокпосту під наглядом росіян, які у будь-яку хвилину могли так само їх розстріляти, бо для них життя будь-якого українця, чи жінки, чи чоловіка, чи навіть дитини - то ніщо. Дівчата, в яких не залишилось ні сил, ні сльоз, ні емоцій, деякий час ще простояли на тому блок-посту і іх пропустили. Їм довелось пройти ще декілька таких блокпостів, перш ніж вини доїхали до Києва. Після Києва вони вирушили на Захід України, а потім доїхали і до нашого містечка.
Під кінець розповіді, Олена плакала. Їй боляче згадувати усе, що вона побачила і переповідати, навіть якщо це не перший раз.
Зараз постало питання, чи вертатись до Києва? Чи вертатись до Бучі?
Оленка знає - не варто. Після усіх побачених жахіть, які наробили громадяни росії в Україні, вона повернеться лишне після закінчення війни. Як і багато людей з міст, які майже вщент зруйновані. Як і ті дівчата з Маріуполя, які приїхали до Запоріжжя, та їхали через усю Україну без вікон, у розстріляній росіянами автівці.
