пані гастон пише:
Ти прокинаєшься, вмиваєшься, думаєш про Миколаїв, робиш собі поїсти, пестиш котів, думаєш про Харків, вмикаєш компьютер, проглядаєш вакансії, думаєш про Херсон, скидаєш гроші на приколи для військових, на гуманітарку, заповнюєш резюме, думаєш про Азовсталь (плачеш).
Тобі відгризли шмат серця, але ти все ще функціонуєш, і ти ходиш по вулицях, ти дивишься на інших людей, і в них теж відгризли шмат серця, у жінок, у дітей, у чоловіків, усі ходять з кривавими ранами в грудях, працюють, гуляють, посміхаються, сумують, волонтерять, воюють. В тебе питають "як справи", ти відповідаєш "нормально" чи відповідаєш "погано" чи відповідаєш "сьогодні наче не було ще тривог" чи може "та якось так..." і може шуткуєш "ну сьогодні житиму", і гумору в цьому немає, бо ти думаєш про смерть кожен день, ти думаєш про смерть кожен раз, як лунає тривога, ти думаеєш про смерть кожен раз, як бачиш новини, ти думаєш про смерть хороших хлопців і дівчат, про смерть сусдіського брата чи смерть колишнього однокласника. Смерть стоїть за твоїм лівим плечем. Ти думаєш про життя кожен раз, як сходить сонце, ти думаєш, що хочеш ще так багато, ти думаєш, як відбудуєш себе і відбудуєш країну. ти купляєш багато квітів, бо квіти це також якесь життя, ти садиш помідори собі на підвіконня, слухаєш регіт дітей з майданчика, живеш.
Якщо чесно, то мені по великому рахунку насрати на те, що хтось там ображається за побажання жити під сиренами на росії чи перетворити москву на Маріуполь. Бо 71 день моя країна живе у пеклі через напад громадян російської федерації. Якби хоч один із тих хто читає перебував у моєму стані, коли не спиш ночами і прокидаєшся о 4 годині ранку від панічної атаки, то мабуть також було б насрати.
росіяни жаліються та ниють, чому українці такі злі, як так можна, Ко-Ко-Ко, як можна бажати, чи не бажати... Просто, 71 день, відкривайте свої змі, та читайте скільки помирає людей, серед яких ваші друзі та рідні. Читайте про ваші зруйновані міста, лікарні, дитячі садочки, згвалтованих жінок, вбитих дітей. А потім коментуйте щось без будь яких емоцій та прокльонів, навіть до нейтральної сторони. Я своїх знайомих з рфії, що намагались лізти в душу і навипередки питали "як я там?" відразу попередила, що пишіть мені після закінчення війни. Але відчуваю, що навіть після, зараз, навряд чи зможу спокійно спілкуватись.
Добре було сказано тут:
Хочется написать много всякого, но оставлю на завтра. Напишу только, что:
Твиттер одна из самых свободных соц. сетей. В ней тоже есть фейки и информационная война, однако... В отличии от тех же Фейсбуков, ютубов и Инстаграмов, Твиттер - это свобода слова. А для тех, кто боится свободы слова - это всегда страшно, это ограничения, табу, набрасывание повязок на глаза, это восьмерка мечей, если так угодно.
Хочется сказать много, и о мариупольских родственниках, и о том, что война у нас началась намного раньше, а усугубилась даже не 24.02, а немного раньше, дня на три раньше, когда руководство запретило рассматривать тендеры по Мариуполю из-за усилившихся обстрелов. И поорать с корабля Орска. Орки на Орске. Вообще неясно, почему на меня кто-то обижается за орков...
Да много чего хочется. Надеюсь нам сделают вафли и я смогу сесть за ноутбук, а не набирать всё с телефона.
Смотрю с малой "Вольтрона", дошли до серии, где команда Вольтрона спасает Пальмеру от гарла. И вот, львы Вольтрона и местные спрятались в пещерах и Софийка говорит: "О, они прям как мы, тоже прячутся в подвалах от обстрелов!".
Я ей: "Ага, смотри, сейчас будут эвакуировать жителей, делать зелёный коридор".
И тут по закону подлости в мультике зелёный коридор начал разрушаться.
К счастью, в конце всё закончилось хорошо.
В конце Софийка говорит, что ей понравилась Пидж, такая хорошенькая.
Лучшее
Материалы сайта предназначены для лиц старше 16 лет (16+)