Знаєте, ще трохи про "нє всє росіяни" (с)
Якби я не читала від людей, за парєбріком з якими спілкувалась нормально до війни, що нам треба влаштувати усім Іловайский котел, я може ще засумнівалась. Але... Тут пишуть зайобані життям і державою расіяни, що винуваті у всьому ми, українці, і нас треба вбивати. Я трохи офігіла від такого повороту подій, так що так, 90% мешканців расії чи терористи, чи посібники тероризму.
Я зараз чомусь так різко зрозуміла, що так, як раніше, вже не буде ніколи.
Люди кажуть - досить! Нам набридло чути про війну, давайте про цуциків, котів, компьютерні ігри, про добро та бла-бла-бла.
Чути щось подібне для мене зараз, ну... я навіть не знаю. В мене майже усі друзі на війні, більшість родичів втратили свої домівки, у людей немає де жити, кожен день приходять хуйові новини про те, що хтось загинув, приходять новини про такі речі, що волоси стають дибки.
Які на фіг цуцики?! Я навіть віршики там якісь лагідного змісту не можу чути.
Коли бачу людей, які просто живуть, радіють, у них взагалі немає ніякої війни, в мене починається когнитивний дисонанс, таке відчуття, що я у якійсь паралельній реальності. Немов би ніколи не було такого, наприклад чи такого ось.
Щоб не відбувалось у моєму житті, яке залишилось прожити, я буду дивитись на все крізь призму цієї війни. Таких руйнувань як на Сході України, в нас не було навіть під час другої світової. Як і безлуздих вбивств, які вчиняє ворог.
Тут нужен ещё один пост о том, как мне хотелось бы накормить пана Паламара и пана Кротевича, и как я ради них отказывалась бы от ужина каждый день, ну да ладно.
Я решила этот вопрос другим образом. Вместо того, чтобы потратить деньги на еду на ужин, они пойдут на другие, очень важные дела. Пусть будет мой маленький вклад на спасение Мариуполя. А в еде я действительно не так нуждаюсь как другие люди.
По крайней мере, я хоть немного буду спокойнее спать, не так, как сейчас, проснулась посреди ночи и поймала тахикардию от тревожки.
Народ продолжает обсуждать наследие орков в Буче. Оказывается те фото, которые в твиттере, это то, что ещё можно показывать. И тут у меня задёргался глаз, а что нельзя показывать? Там есть куда пробивать дно? Для Инсты я взяла несколько нейтральных и то, иностранцы уже от первого фото в шоке, до второго не доходят.
Хочется написать много всякого, но оставлю на завтра. Напишу только, что:
Твиттер одна из самых свободных соц. сетей. В ней тоже есть фейки и информационная война, однако... В отличии от тех же Фейсбуков, ютубов и Инстаграмов, Твиттер - это свобода слова. А для тех, кто боится свободы слова - это всегда страшно, это ограничения, табу, набрасывание повязок на глаза, это восьмерка мечей, если так угодно.
Хочется сказать много, и о мариупольских родственниках, и о том, что война у нас началась намного раньше, а усугубилась даже не 24.02, а немного раньше, дня на три раньше, когда руководство запретило рассматривать тендеры по Мариуполю из-за усилившихся обстрелов. И поорать с корабля Орска. Орки на Орске. Вообще неясно, почему на меня кто-то обижается за орков...
Да много чего хочется. Надеюсь нам сделают вафли и я смогу сесть за ноутбук, а не набирать всё с телефона.
Моя мрія із шкільних років, після того як я перестала мріяти про театр, бо усі вбивали в мене цю мрію починаючи з дитячого садка, так ось, я мріяла стати військовим льотчиком гелікоптера. Багато хлопців дивувались тим знанням, що я мала. І я навіть думала поступати у харківський авіаційний коледж. Проте, в мене не вистачило балів по математиці. Дуже шкода. Зараз я була б там, з нашими ЗСУ і не хвилювалась так, як хвилююсь зараз. Бо сьогодні, судячи з новин, у нашому місті може розпочатись маленьке пекло.
Зараз на вулиці сяє сонечко, співають пташки, бігають собаки і десь гатять гармати та ракети, бігають диверсанти, збивають гелікоптери, літаки, танки та БТР.
Мабуть зроблю потім з цього щоденника роздруківку та буду показувати дітям, як воно було.
Лучшее
Материалы сайта предназначены для лиц старше 16 лет (16+)