День в истории Блогхауса: 14 июля 2022

Зараз мені можуть відкусити голову свої ж, але, хочу сказати, що я довіряю пану Буданову. Коли кажуть, що він нічого не зробив для захисту півдня та сходу, маю заперечити, що розвідка надала президентові карти з детальним описом майбутнього нападу расії на Україну. Крім того, пан Буданов ще восени оголосив дати, коли рашка планувала напасти. Помилився на 1-2 дні, казав про 22-23 лютого. Чому Зеленський не ужив якихось дій, то вже питання до Зеленського. Також скажу, що розвідка дуже обмежена у технічних можливостях і так, якщо хтось надавав наказ розмінувати Чонгар, виходив він не від пана Буданова. Ось кому не довіряю взагалі, так це СБУ. Це просто... Немає слів. Чим вони зайняті, окрім Харківського очільника, який не дав здати місто, фіг його знає.

Так ось, це дуже велика передмова.

Нещодавно пан Буданов записав інтервєю, воно мені сподобалось, хоча запам'ятала я з нього не багато, тільки головне. І у цьому не вина Буданова, бо по-перше, брати інтерв'ю у керівника розвідкою... ну... знаєте, як там кажуть? "Балакуча людина - знахідка для шпигуна". Кирило Олексійович доповідав дуже коротко і тільки те, що може розповісти. Журналіст, який сидів поряд, виглядав як школяр напроти Сєвєруса Снейпа. І у якийсь момент журналіст задає питання:

- Якісь протестні настрої звичайних росіян від наслідків цієї війни, втрат, ви вже бачите, чи ні?

Буданов: - Ні. І їх не буде.

Журналіст: - Чому?

Буданов: - Тому що росія здебільшого підтримує всі ці дії, це перше. Це насправді так. Не треба думати, що один путін він такий поганий, а усі інші просто не знають що робити. Знають. Дуже чітко знають і розуміють. Можливо це після тривалої пропагандиської роботи з ними, тут можна багато сперечатись чому так, але це факт, це є так. І росіяни здебільшого підтримують все, що тут робиться. А також нанесення ударів, по житлових приміщеннях. Це ж зараз не важко, 21 століття. Відкрити їхні пабліки, просто коментарі почитайте, що вони там пишуть. Це ж не пишуть путін чи там патрушев, наприклад. Ні. Вони це підтримують, тому жодних протестних настроїв там не буде.

Так ось, до чого я все це пригадала. Сьогодні відбувся ракетний удар по Дому Офіцерів у Вінниці. Не дивлячись на те, що споруда називається "Дім Офіцерів", ніяких офіцерів, там звісно давно не має. Військові взагалі не збираються у подібних місцях. Військові зараз за містами, у лісах та посадках. Натомість там повинен був бути концерт Роксолани, співачки, яка була учасницею українського відбору Євробачення. Можливо хтось бачив її виступ. Террористична росія завдала удар вдень, коли у місті була велика кількість людей. Сирена навіть не встигла спрацювати. В наслідок ракетного удару вже відомо про 22 загиблих і безліч ранених. Серед вбитих - три дитини і звукорежисер Роксолани. За життя ще одного учасника гурту лікарі борються у реанімації.

Але дивує інше. У своїх пабліках рашисти, ну окрім брехні про націоналістів у "Домі офіцерів", опублікували фото мертвої дівчинки. Коменти расіян кажуть самі за себе. Не усі росіяни... ага, не усі. Але більшість виродки, все, що я можу сказати. І якби я не знала, що пишуть нещодавні знайомі, я бі ще могла сказати, що то фейк, та коли якась бугалтерка з якого задрипінська на росії, чи мажарка з москви, яких я читала рік, два, три чи більше, пише мені теж саме, коли расіянє приходять до мене у стрічку і бажають нові Іловайськи - так, я вважаю, що більша частина населення росії підтримує вбивства цивільних в Україні. Тож вони всі посібники тероризма, посібники вбивць.

День насыщенный. С утра мне меняли окна. Крыски дружно спали, наплевав на шум в соседней комнате. Потом надо было убираться, это самое тяжёлое во всём процессе. Вещи я до сих пор не все ещё принесла обратно. Неприятный момент в том, что я заказала новый карниз для штор, а его привезут и установят только в понедельник. И мне до понедельника жить без штор в большой комнате, а ещё и с одним снятым шкафом, посуда из которого выгружена на кухонный стол.

Уже вечером была у своего врача с результатом анализов. Доктор меня порадовала тем, что я и сама подозревала. Надо мне опять идти к неврологу. Записалась аж на следующую пятницу, потому что мой невролог только выходит из отпуска и у неё уже аншлаг.

Устроилась на работу. Ничего особенного - уборщицей на завод. Просто в голове возник один бизнес-план (все ОК, честно, культурно и все такое) и сразу щелкнуло и нафиг все стеснение. Устроилась на завод, ну и ладно, как будто я раньше цеха не видела. Первый день отработала, рухнула с давлением 180, до "скорой" дошло. Перевели на другой объект, потыкалась-потыкалась, вроде ничего, только в жопе мира - час пешкодралом, плюс еще автобус. Все потому что в том направлении ходит только один полудохлый троллейбус, который ходит еще и на разрыве - то есть только в рабочее время, в которое я не попадаю. Кто в курсе планировки ГАЗа, может дополнительно оценить сегодняшний квест, как я выписывала пропуск на Комсомольской и перлась через весь завод к месту работы возле седьмой проходной.

А еще сделай то что никогда не делала, как говорится. Вымыла пол американским флагом:) Сотрудники из офиса поржали "там ему и место". Нет, это не политическая акция. Просто кто-то вместо тряпки оставил старое полотенце с рисунком в виде этого флага. Но вот сегодня на удивление не устала:)

Снова варю кофе в турке. Когда еще я куплю кофемашину и на кофейню денег нет, так что стоит вспомнить свои умения:) Надо будет купить цукатов - с кофе очень вкусно. Или лукум сделать... у меня где-то был рецепт. И рецепт домашнего мороженого тоже:) Правда не знаю, возьмет ли его полудохлая морозилка, но можно будет попробовать. И печенье из толокна выходит очень вкусное. Да, денег нет, но ем вкусно - фантазия на месте:) В общем, "въябывать" у меня не получается - дохну, а вот работать - да. Если еще платить будут нормально (в смысле честно), то выживу. Плюс курсы программирования - я на них отстала, правда, но буду кусать и стараться, не век же в уборщицах ходить. А вот фотоаппарат так и остался в ломбарде... Денег не было чтоб заплатить вовремя, то ли штраф выпишут, то ли уже продали, хз... И за квартиру сразу шесть тыщ - рассчитывай вот на дядю Толю. В самый важный момент он начал юлить и упрекать меня в том, что я похожа на отца, а не на мать, когда я сказала, что лучше отдам ему, чем банку. Ну извините, жрать хочется сильнее, чем кредит платить, и потом, продавать всякое на Авито - сами знаете - сегодня двести рублей, завтра триста, а еще сто могут быть через неделю. Еда как бы подъедается, и когда появляются деньги, я предпочитаю купить поесть. Даже обезболивающих нет, стреляю по соседям. И даже у охранников на проходной:) А что делать? Если упрекнете за сочетание "вкусно ем" и "дома нет лекарств", то зря. Толокно у меня еще от матери осталось, круп полно еще с моей работы в церковной лавке, много специй - и с прошлых времен, и запасы подновляю время от времени, ягоды в морозилке, плюс сестры в католической церкви выручают. Я тут как-то приехала такая "котику есть нечего, я к вам из-за котика", и получила шикарный минтай. Запекла в фольге с картошкой и луком, присыпав базиликом. Поделили с котом:)

А на заводе люди хорошие. Все по делу, и говорят нормально, а не бизнес-канцеляритом, как на всех этих собеседованиях на продавца. Меня тошнит от канцелярита. А тут зашла в столовую "компота хочу", дали со словами "деньги потом принесете". Обалдеть:)

P.S. Если кто спросит про кредит и будет упрекать. Все просто. Я попыталась закрыть все долги, чтобы получить кредитные каникулы. В итоге один кредит списали полностью (три тыщи), еще один погасила долг, положила на кредитку и осталась с голой жопой - не смогла заплатить за квартиру. Так что временно сбрасываю типа спам-номера, чтоб мозги не доебывали и буду постепенно решать проблемы. В общем-то, уже. Сотрудники банков, если вы это читаете, то выбор между "купить еды" и "заплатить кредит" очевиден. И наверное, кредит вообще не должен списываться с инвалидной пенсии, но фиг вот вам, списывают. Короче, проблемы решаются по мере поступления. Не дергать, все будет, но тогда, когда решу я.

Жизнь музыканта 17

Цзин Ян проснулся после долгого сна. Открыв глаза, он увидел Гу Мана, сидящего на краю кровати с ноутбуком.

Цзин Ян сел и подозрительно спросил у него:

- А почему ты здесь, а не в кабинете?

Гу Ман посмотрел на румяное лицо Цзин Яна после сна. Цзин Ян выглядел здоровым, и Гу Ман успокоился:

- Хочешь есть?

полный текст