Где-то в чужих краях10 читателей тэги
#Україна + #я с другими тэгами
92 день війни /2
Дивлюсь на мапу Запорізької області. Дивуюсь. Зовсім недалеко від міста йдуть важкі бої, Василівка під окупацією.
Родичі у місті кажуть, да у нас тут все норм! Потім їдуть на дачу десь біля Біленького, це ближче до Енергодару, навіть ночують у маленькому вагончику, а він аж підстрибує від гарматних обстрілів. Повна *цензура*. Потім знову приїздять у місто і все норм.
Взагалі, з моєї точки зору це виглядає так:
- У нас все нормально!
- Що?! Там ТЦ Аврору ракета знищила!
- Та я спала, нічого не чула.
- Визерни у вікно! Там у людей шибки повибивало!
Це тру ситуація. Закрив вікно, нічого не чутно, і проблема зникла. Закрив вікно і вибухів не чути. Я додаю: "Закрив вікно, і не чути, як людей на вулиці розстрілюють". Так, проблем взагалі немає, якщо закрити очі, вуха, глаза. Якщо відключити мозок, так взагалі все супер!
Люди так навчились абстрагіюватись, що це навіть починає лякати, бо будь-які жахи проходять повз них, а вони не помічають.
Вішаю маленьку зірочку інформаційних військ на погони
Доречі, автор цього щоденника, долучився до того, що 483 людини тепер знають про пресс-конференцію, а скільки було скоординовано на пряму трансляцію, я навіть не знаю.
Думки в голос
Моя мрія із шкільних років, після того як я перестала мріяти про театр, бо усі вбивали в мене цю мрію починаючи з дитячого садка, так ось, я мріяла стати військовим льотчиком гелікоптера. Багато хлопців дивувались тим знанням, що я мала. І я навіть думала поступати у харківський авіаційний коледж. Проте, в мене не вистачило балів по математиці. Дуже шкода. Зараз я була б там, з нашими ЗСУ і не хвилювалась так, як хвилююсь зараз. Бо сьогодні, судячи з новин, у нашому місті може розпочатись маленьке пекло.
Зараз на вулиці сяє сонечко, співають пташки, бігають собаки і десь гатять гармати та ракети, бігають диверсанти, збивають гелікоптери, літаки, танки та БТР.
Мабуть зроблю потім з цього щоденника роздруківку та буду показувати дітям, як воно було.