День в истории Блогхауса: 28 апреля 2018

Час – швидкоплинна річ. Ось вже промайнуло рівно 100 років від події, яка сталася у російському Петрограді і увійшла в радянські підручники історії як Велика Жовтнева соціалістична революція. Сьогодні в Україні, якщо і називають її великою, то через великі біди і страждання, які вона принесла нашій країні і народу: позбавила можливості утримати незалежність, розв'язала громадянську війну, на декілька десятиліть відкинула на узбіччя світової історії, а її громадян вирвала із звичного життєвого устрою, роз'єднала сім'ї так, що нащадки досі намагаються відшукати загублені сліди своїх предків.

 

У цій статті ми спробуємо розповісти про те, як жилося в Сумах і повіті простим жителям і підприємцям в ті роки. В якості останніх візьмемо представників третього покоління сумської гілки династії Суханових, сліди яких зникли якраз у післяреволюційне лихоліття.

 

Для висвітлення подій 1917-1920 рр., які відбувалися в м. Суми і його повіті,за основу ми взяли тодішні газетні публікації і інші архівні матеріали. Але почнемо ми з Олександра Георгійовича Сургучова. Важко переоцінити ту роль, яку він відіграв в житті двох братів Володимира і Бориса Суханових після смерті їх батька Миколи Олексійовича в 1909 р., коли брати стали круглими сиротами, адже їх мати Парасковія Дмитрівна померла від туберкульозу ще раніше в 1894 р.

 

Олександра Сургучова (25.04.1869 р.н.) з м. Обояні Курської губернії в Суми привіз ще засновник фірми Суханових Дмитро Іванович в 1878 р. разом з племінником Миколою, який приходився йому дядьком і був старшим за нього всього на 4 роки. Він був зарахований до штату торгової фірми Суханових “служащим мальчиком” - як тоді офіційно називалося місце хлопчика на побігеньках і йому за це платили якісь гроші.

 

Олександр старався і своєю працездатністю, енергією та вмінням швидко навчатися, звертав увагу на себе господарів і впевнено рухався далі кар’єрними сходинками: прикажчик, старший прикажчик, Сумський 2-ї гільдії купець, компаньйон. За часів керівництва фірмою М.О.Суханова, який більше за всіх наблизив його до справи, так що в останні роки життя О.Г.Сургучов став його правою рукою.

 

Ось чому в своєму заповіті М.О.Суханов призначив виконувачами своєї волі крім свого ділового партнера і друга П.І. Харитоненка ще і Олександра Георгійовича, який ще за життя Миколи Олексійовича став головним управителем всіма його маєтностями, основними з яких були Низівький, Ново-Суханівський і Шпилівський. До їх складу належали цукровий і винокурний заводи, 5 сільськогосподарських економій і більше 10 тис. десятин землі.

 

Отже, після смерті батька його сини Володимир (1892) та Борис (1893) вступають в спільне володіння всім великим спадком батька, відтепер фірмою “Брати Суханови”, згідно з волею покійного батька, під опікою О. Г.Сургучова – рідного племінника М.О.Суханова (мати якого Марія Олексіївна була рідною сестрою Миколи Олексійовича).

 

Як він упорався з цим завданням стане зрозумілим з репортажу газети “Сумской вестник” про вшановування О.Г.Сургучова з нагоди 25-річчя його служби у “справі Суханових”.

«Вшановування ювіляра почалося церковним богослужінням в Низівській церкві, а біля 12.00 години дня сім'я Суханових, усі службовці з сім'ями, представники різних торгових фірм, гості зібралися в залі головної контори Низівського заводу, красиво декорованою гірляндами із зелені, пальмами і масою квітів, де був відслужений молебень з проголошенням ювілярові “многая лета”.

Перед молебнем місцевий священик о. Т.Федоров звернувся до ювіляра із словом, в якому правдиво охарактеризував О.Г. Сургучова як вірного слугу суспільства і церкви.

Після закінчення молебну одним з власників маєтку В.М.Сухановим була прочитана адреса від вдячних "господарів", в якій особливо підкреслена діяльність О.Г.Сургучова, коли ювілярові доводилося здійснювати цілий ряд значних будівельних проектів, як в маєтках, так і на заводах, які закінчилися проведенням залізничної гілки Низи - Гребениківка.

 

Після прочитання адреси дружиною власника Л.І. Сухановою була піднесена ювілярові срібна, визолочена, в староруському стилі скринька, в яку був вкладений банківський білет на ім'я ювіляра на суму в 15 000 рублів.

Делегації від робітників і службовців піднесли О.Г. Сургучову хліб-сіль на срібному блюді, розкішний срібний сервіз для крюшону і ще декілька цінних підношень, а одним з найстаріших службовців, який багато років працював пліч-о-пліч ще з Д.І.Сухановим, бухгалтером заводу Митрофаном Марковичем Бородаєвським, була прочитана адреса, покрита більш ніж сотнею підписів службовців. У цій адресі було підкреслено, що в невтомній праці ювіляра, спрямованій на користь справи, завжди видно було турботу про молодшого брата - службовця і близькі були чуйному серцю ювіляра їх потреби і справедливе вони знаходили до себе його відношення.

Потім був цілий ряд вітань і підношень від торгових фірм, знайомих, серед яких виділялися срібна ваза від Російського Торгово-промислового Банку, художньої роботи срібний чайний сервіз від Московського Страхового Товариства та ін.

 

Після офіційної частини святкування ювілею Володимир та Борис Миколайовичі запросили усіх присутніх в їх садибу, де вони вшанували ювіляра обідом. За обідом, що тривав до пізнього вечора, було виголошено багато промов. Не можна не відмітити вітання, проголошене повітовим поліцейським справником Павло Васильович Преображенським, якому доводилося на ділі переконуватися в невтомній праці ювіляра і в його енергії і завзятості, що увінчали його ювілей цілим рядом культурних поліпшень по усіх маєтках. Губернський секретар Михайло Федорович Скрипниченко, підкресливши слова адреси службовців про стосунки ювіляра з робітниками і молодшими службовцями, вказав на його досвід і широкий, російський комерційний злет. Він побажав ювілярові, в усвідомленні любові і глибокої довіри оточення, черпати свої сили, натхнення, і працювати на благо старої Суханівської справи.

 

Під час обіду одним з товаришів по службі Григорієм Іллічем Козловим було прочитано більше п'ятдесяти телеграм з усіх кінців Росії від різних фірм, заводів, знайомих ювіляра, які вітали його з чвертьвіковою службою у “справі Суханових”.

Завдяки вмілому керуванню по цілому ряду капітальних проектів, які успішно реалізовувались під керівництвом Сургучова О.Г., відчувається, що справи фірми велись добре і фінансове благополуччя не викликає сумніву, адже тільки на прокладання однієї залізничної гілки від роз’їзду Гребениківка до Низів довжиною біля 10 км. за кошторисною вартістю склала 319800 руб. На той час це були величезні гроші.

 

Маєтки Суханових вважалися зразковими - відрізнялися доглянутістю і високою культурою землеробства – і тому їх відвідували делегації Сумського сільськогосподарського суспільства з метою поширення сучасних агротехнічних знань і передових методів господарювання серед населення Сумського повіту і вони, звичайно, приносили добрий прибуток.

 

Але, мабуть, найкращий подарунок приготувала йому його дружина Bекла Семенівна, яка 8 серпня народила йому донечку. В метричній книзі Преображенського собору м. Суми, де 27 серпня 1913 р. відбулися хрестини новонародженої Євгенії – хрещеними батьками були Потомствений почесний громадянин Володимир Миколайович Суханов і міщанка м. Курська Любов Олексіївна Гриньова.

 

Сам Олександр Георгійович звання Потомственного почесного громадянина отримав скоріш за все в 1912 р. і хоч царську жалувану грамоту ми не знайшли в архіві, але ми впевнені, що це звання було подароване йому царською милістю “за полезную деятельность и особые труды”, як тоді зазвичай писалось в них.

 

Він вів велику громадську діяльність, ось далеко не повний перелік його суспільно-корисних справ: він обирався піклувальником Терешківського (1901) і Низівського (1909) народних училищ, з 1902р. був церковним старостою Іоанно-Предтечинської церкви с. Терешківки, санітарним піклувальником с.Терешківки, Миловидівки, Добровільного в 1904р.

 

В 1917р. його було обрано членом повітового відділення піклувального про в'язниці комітету. А з вересня того ж року на засіданні піклувальної ради Сумського комерційного училища Сургучова О.Г. одноголосно обирають заступником голови ради. На виборах до Сумських повітових земських зборів 1.10.1917р.48-річний Олександр Георгійович балотувався кандидатом в гласні за списком № 2, рекомендованим громадськими діячами і підтримуваним партією “Народної Свободи”. Видом його діяльності вказано сільське господарство.

 

В 1914 р. з початком Першої світової війни у Російській імперії оголошується військовий стан і запроваджується “сухий закон”: по всій імперії на всіх винокурних заводах повністю призупинилося виробництво спирту і продаж алкогольних напоїв. Зупинився і Ново-Суханівський №11 винокурний і спиртоочисний завод братів Суханових. Цукроварний завод і економії продовжують працювати, але гостро постало питання нестачі робочої сили - адже більшість чоловіків, в тому числі і технічні спеціалісти, були мобілізовані в армію. Через це скорочувались площі посівів і виготовлення продукції.

 

З кінця 1915 р. в Сумах з прилавків магазинів зникають продукти першої необхідності: хліб, цукор, м'ясо, олія. Спекуляція процвітала. Гроші знецінювались. При Сумському земстві був створений спеціальний продовольчий комітет, який займався розподілом наявних продуктів.

 

Так, зокрема, Cумська земська управа в грудні 1916 р. виготовила 35 тис. продовольчих карток – єдиних на гас і цукор, призначених для роздачі населенню повіту. Для поповнення трудових ресурсів Земство дозволило використовувати в економіях Сумського повіту працю австро-угорських військовополонених, яких утримували в таборі м. Суми. , але потім скоротило їх чисельність на 30%, чим значно зменшилась чисельність робочих рук.

Земство, передбачаючи значну потребу в робочих руках в кінці року, звернулося в управління Східно-Китайської залізниці з проханням зайнятися наймом робочих китайців для земства. Управління дороги телеграфом повідомило, що позбавлено можливості найму робітників жовтої раси внаслідок заборони китайського уряду на вивіз робітників з Китаю.

 

Під час війни був поширений такий захід як примусове стягнення натурою усіляких речей для потреб війни. Так в Низівському маєтку Бр. Суханових було реквізовано 10% наявної худоби, а всього 50 голів. Реквізована худоба конторою маєтку була залишена у себе на відгодівлю до літа.

 

Важко було не лише городянам, але і молоземельним і безземельним селянам, дружинам-солдаткам, чиї чоловіки пішли на фронт. Так селяни с.Терешківки і Миловидівки, зовсім не маючи хліба на харчування, усі надії покладали на Ново-Суханівську економію, але керівник цієї економії заявив про те, що увесь хліб з економії призначений для вивезення за нарядами для армії. Внаслідок цього було вирішено клопотати перед продовольчим комітетом про залишення запасу хліба для потреб жителів цих сіл. , число яких досягало 3453 душ.

 

У продовольчий відділ Земської управи звертався і батьківський комітет при 2-й жіночій гімназії з проханням дозволити йому придбати і вивезти з маєтку “Бр. Суханових” 250 пуд. пшениці для організації гарячих сніданків для учнів.

Як бачимо зі сторінок місцевих газет того часу Суханівські економії в ті важкі часи працювали і хліб в амбрах там був, але вільний відпуск під час війни був заборонений. Кореспонденти щоденної російської газети “ Русское слово” про ситуацію в Сумах і повіті повідомляли тоді про таке –тут і далі (Г.Ижицкий “Харьков 1917 в газетном репортаже” из-во Сага, 2014 ):

21 січня 1917г. запаси соняшникової олії абсолютно вичерпалися. Земська управа звернулася до уповноваженого з продуктів харчування Кубанської області про дозвіл придбати в Армавірі 3000 пудів.

 

9 лютого 1917 р. За відсутністю запасів гас видається за картками в половинній нормі. Криза загострюється тим, що деякі крамниці, отримуючи гас, перепродають його в інші місцевості за більш високою ціною. Квартири, у більшості випадків, освітлюються лампадами.

16 лютого 1917 р. усі млини, які живилися нафтою, за відсутністю такої, зупинилися».

 

Після лютневих і особливо жовтневих подій 1917 р., коли більшовики в Росії захопили владу і погрожували військовим походом проти України, по Сумському повіту прокотилися стихійні виступи непокори населення, які згодом переросли в анархічні насильницькі дії, що приводили до грабунків і розорення панських садиб, заводів та господарських споруд. Однією з причин була проголошена Тимчасовим Урядом 6 березня повна амністія політичним ув'язненим і послаблення кримінальним злочинцям, в результаті якої на волю вийшло 80 % усіх ув'язнених. 12 березня «безумовно і назавжди» була скасована смертна кара.

Активну участь в безладах брали і численні дезертири, що тікали з фронтів тривалої війни. Наведемо приклади з тодішніх газет.

 

30 липня 1917 р. газета “Русское слово” під заголовком “Низівська Республіка” розмістила таке повідомлення:

“У селі Низах утворилася "республіка", "головою" якої оголосив себе місцевий житель Кисляк. Республіка вирішила не підкорятися розпорядженню місцевої влади і діяти самостійно.

 

Днями Кисляк оштрафував поміщика Суханова за "нерозпорядливість" на 1050 руб. Заборонив йому підвозити хліб до молотарок на своїх конях і наказав користуватися тільки селянськими кіньми. Потім він наказав прибрати з поля жниварки і скосити жито серпами. При цьому Кисляком була призначена плата за збір десятини хліба: замість 30 руб.- 95 руб., а за проривання буряків замість 10 руб.- 125 руб.”

 

До речі, Олександр Євтійович Кисляк в 1921 році і при новій владі любив контролювати в Низах ,обіймаючи посаду члена робітничо-селянської інспекції.

9 серпня. Селяни відмовляються підвозити хліб, поки в місті для них не буде достатнього запасу взуття, гасу і мануфактури. Якщо взаємовідношення між містом і селом не… продолжение следует…