Где-то в чужих краях10 читателей тэги

Наступна моя історія може бути з бомбосховища, підвалу чи будь-якого укриття.

Десь о 9:30 зателефонувала мама і каже, збирайся, швидко, сирена виє. Наші зірвали замка у підвалі, будемо ховатись. Директор пише, що усі по бомбосховища! Можуть прилетіти крилаті ракети. Так-так, ті самі "мирні ракети".

В мене знов підвищився тиск. Почала швидко збиратись, навіть постіль не склала. Хапаю сумку, та біжу до матері. Вона теж біга по хаті і нервує. І ось що цікаво, коли така небезпека, надзвичайний стан, я дуже зібрана і уважна, а вона навпаки, розгублена, налякана, усе з рук валиться, може телефон загубити, табурет...

Спустились на вулицю, а народ стоїть біля подвалу і сирена виє. Ну, такий собі підвал, з дуже холипкою каналізацією. А ще, в нас дом з газом, в нас газові колонки та пічки. Тому ховатись у нашому підвалі сцикотно.

На щастя тривога була учбова, для того, щоб ми хоч побачили, де укриття, якщо будуть гатити.

А це можливо, бо кажуть Харків накрило градами. Повідомлення від твіттерських, що вибухи на куту Сумської та Маяковського.

Страшно лише через те, що бабуся та дід залишаться удома навіть якщо будуть стріляти.

Хочу розповісти як я зустрічала цей новий рік.

Точніше так, як я зустрічала свято Новий Рік з 31 грудня по 1 січня.

Я буда дуже хвора, в мене був Ковід, імовірно штамм дельта. Мені тільки-тільки почали колоти антибіотики і вони не встигли накопичитись в моєму організмі. Мене накрила страшна агрессія, що притаманна ковіду та паніка. Паніка, що можу померти, хоча вона була зовсім безпідставна. Я благала в самої себе не агритись ні на кого, але ця хвиля накочувала і накочувала, я ридала як дитина і благала, щоб це закінчилось. Десь о 22:30, коли мені вкололи дозу антибіотиків, я піднялась до себе, прийняла душ як могла, бо температура на той час сягнула 39+ та лягла спати. Але спати я не могла. На мене час від часу накочували панічні атаки, мені навіть довелось узяти власний рентген-висновок та перечитати, що там написано, що я не помираю, що в мене враження лише частики легень і я можу дихати. Час від часу я починала задихатися від кашлю, тож щоб відволіктись, почала грати в казуальну гру. Це допомогло і, не дивлячись на гучні святкування сусідів, те, що вони рухали меблі та волали, я спробувала заснути.

І ось, крізь сон, коли мене пробивав холодний піт, десь біля опівночі почались салюти. Люди раділи, петарди вибухали, а в мене було таке відчуття, що я намагаюсь активно заснути під бомбардування. Це жах. Це бомбардування не припинялось декілька годин, в мене виникло відчуття, шо я пережила справжнє бомбардування. Закриваю очі - вибух, намагаюся заснути - нові вибухи. Тоді в мене з'явилась думка, невже в мене буде такий дибільний рік?

І ос, настав лютий місяць і таки да, рік дебільний і це все може повторитись, коли ти лежиш у маренні, а за вікном шось вибухає.

Директор видав наказ, що підприємство призупиняє свою діяльність на час воєнного стану.

Гхм, так, а зарплату нам виплатять?

Бачу, нова машина біля під'їзду, а то сусід переїхав з району Космос. Каже, що безпілотники Россії обстріляли військові склади, аеропорт та Близнюків.

Інформацію підтвердили мої родичі, що живуть упритул до кордонів міста.

Сцуко! У Дніпрі бомблять аеропорт.

Звісно, що ні на яку роботу я зараз не йду, йду покупати продукти.

Яка жесть. ЯКА ЖЕСТЬ! Просинаєшся, а тут новини, що війська спазматично діда почали бомбардувати Харківську область, Київську, Маріуполь... Я сказав дехто, я задовбався жити в історичних подіях.