Что почитать: свежие записи из разных блогов

Знаєте, ще трохи про "нє всє росіяни" (с)

Якби я не читала від людей, за парєбріком з якими спілкувалась нормально до війни, що нам треба влаштувати усім Іловайский котел, я може ще засумнівалась. Але... Тут пишуть зайобані життям і державою расіяни, що винуваті у всьому ми, українці, і нас треба вбивати. Я трохи офігіла від такого повороту подій, так що так, 90% мешканців расії чи терористи, чи посібники тероризму.

Мабуть цей твір треба перекласти українською. Вийде не гірше, а може ще й краще.

Кожного разу його згадую. А тут ще й Миколу Хвильового вирішила перечитати. У його персонажа "Я. Романтика" також було роздвоєння особистості. І теж вибір між совістю і тим, що правильно. Але персонаж у посиланні зробив інший вибір.

Я зараз чомусь так різко зрозуміла, що так, як раніше, вже не буде ніколи.

Люди кажуть - досить! Нам набридло чути про війну, давайте про цуциків, котів, компьютерні ігри, про добро та бла-бла-бла.

Чути щось подібне для мене зараз, ну... я навіть не знаю. В мене майже усі друзі на війні, більшість родичів втратили свої домівки, у людей немає де жити, кожен день приходять хуйові новини про те, що хтось загинув, приходять новини про такі речі, що волоси стають дибки.

Які на фіг цуцики?! Я навіть віршики там якісь лагідного змісту не можу чути.

Коли бачу людей, які просто живуть, радіють, у них взагалі немає ніякої війни, в мене починається когнитивний дисонанс, таке відчуття, що я у якійсь паралельній реальності. Немов би ніколи не було такого, наприклад чи такого ось.

Щоб не відбувалось у моєму житті, яке залишилось прожити, я буду дивитись на все крізь призму цієї війни. Таких руйнувань як на Сході України, в нас не було навіть під час другої світової. Як і безлуздих вбивств, які вчиняє ворог.

Ілон Маск зробив нам для твіттерських знак Nаціональної Ідеї — ꑭ

Дякую Ілоне.

Народ активно вішає на нік нейми, а мені поки що ніяково, бо Азов це окрема категорія людей, які нас захищають (на запорізькому напрямку досить успішно воюють ССО Азов-Київ, за що їм моя щира подяка). Моя плашка ꑭ буде у профілі.

💙💛

пані гастон пише:

Ти прокинаєшься, вмиваєшься, думаєш про Миколаїв, робиш собі поїсти, пестиш котів, думаєш про Харків, вмикаєш компьютер, проглядаєш вакансії, думаєш про Херсон, скидаєш гроші на приколи для військових, на гуманітарку, заповнюєш резюме, думаєш про Азовсталь (плачеш).

Тобі відгризли шмат серця, але ти все ще функціонуєш, і ти ходиш по вулицях, ти дивишься на інших людей, і в них теж відгризли шмат серця, у жінок, у дітей, у чоловіків, усі ходять з кривавими ранами в грудях, працюють, гуляють, посміхаються, сумують, волонтерять, воюють. В тебе питають "як справи", ти відповідаєш "нормально" чи відповідаєш "погано" чи відповідаєш "сьогодні наче не було ще тривог" чи може "та якось так..." і може шуткуєш "ну сьогодні житиму", і гумору в цьому немає, бо ти думаєш про смерть кожен день, ти думаєш про смерть кожен раз, як лунає тривога, ти думаеєш про смерть кожен раз, як бачиш новини, ти думаєш про смерть хороших хлопців і дівчат, про смерть сусдіського брата чи смерть колишнього однокласника. Смерть стоїть за твоїм лівим плечем. Ти думаєш про життя кожен раз, як сходить сонце, ти думаєш, що хочеш ще так багато, ти думаєш, як відбудуєш себе і відбудуєш країну. ти купляєш багато квітів, бо квіти це також якесь життя, ти садиш помідори собі на підвіконня, слухаєш регіт дітей з майданчика, живеш.

Праздничный салат - это не тот, который красиво выглядит, а тот, который можно приготовить 3-4 кг, не угробив на него пол дня.